— Я не агент для спецоперацій. І ніч була довгою.

— Я недовго. Я знайшов свою людину. Ти чула коли-небудь ім’я Діверз?

Вона хвильку поміркувала, намагаючись повернути свій розум до вагомих речей.

— Так, знайоме ім’я. Десь зустрічала його в документах, коли добували інформацію для ЦРУ. Але він ніколи не навідувався, щоб стежити за розслідуванням. Чи він наглядає там за всім?

— І не просто наглядає. Зараз він другий у начальстві з прицілом нагору. Він був одним із політиків, за якими я стежив. Сьогодні вранці Діверзу зателефонували, він пробиває кілька стін, сам телефонує. Я його знаю. Він полюбляє влаштовувати біганину для підлеглих і ніколи не полишає свого кабінету. Посилає помічників, щоб привели, кого йому треба. Завжди грається у владного. Але після другого дзвінка він прожогом біжить, аби зустрітись із твоєю людиною, Карстеном, немов якийсь хлопчик на побігеньках. Вони зустрічаються у випадковому житловому комплексі далеко від їхніх офісів, а потім ідуть на спокійну прогулянку з таким виглядом, ніби повсякчас прагнуть убити один одного. Безперечно, це Діверз.

— Якої ти думки?

— Хм. Гадаю, мабуть, варто таки відправити імейл. Я маю дізнатись, кому ще про це відомо. Схопити Діверза буде неважко, але це лише відлякне його поплічників, якщо він не один. Ручку маєш?

— Секундочку.

Переповзла на переднє сидіння і знайшла рюкзак. Добувши ручку, надряпала імейл, який він продиктував їй, на звороті квитанції із заправки.

— Коли? — спитала вона.

— Сьогодні, — вирішив він. — Коли ви поспите і вгамуєте свої нерви. Я відправлю його з Батон-Руж.[4] Склала текст чи побути тобі за суфлера? Ти в курсі головного питання. Не треба писати зарозуміло.

— Гадаю, я в змозі удати Печерну людину.

— Чудово. Щойно поміняєтесь машинами з Маккінлі, рушайте туди, — він раптом заговорив тихо, як у бібліотеці, але намарне старався, бо Деніел був надто близько. — Денні не завдасть тобі клопоту, плентаючись за тобою?

Вона повернулась обличчям до Деніела. Його реакція була очевидною.

— Еге, я вже не певна, що це слушна думка. Називай мене параноїком, але я вже не вірю в існування безпечних домівок.

Деніел нахилився, щоб, міцно притиснувшись губами, поцілувати її в чоло, тому їй важко було слухати, що казав Кевін.

— …знайди місце для Лоли. Погано з обличчям? Олеандр?

— Га?

— Обличчя. Яке на вигляд?

— Велика пов’язка через ліву щелепу та вухо.