Деніел разом із нею перекотився так, щоб опинитись на її боці, вільно знявши її руки з його голови. На мить вона гадала, що він перебере на себе роль втішувача, у якій вона так яскраво провалилась, але потім їхні погляди зустрілись, і вона побачила відображення того ж самого виру страхів, що й у її голові. Страху втратити, страху мати, адже це уможливлює втрату. Тому, замість втіхи, глибина його страхів тільки примножила її страхи. Вона могла його втратити й не знала, як із цим жити.

Розділ 21

Розділ 21

Їхні губи настільки нестримно й несподівано зустрілись, що вона так і не збагнула, хто з них першим пішов назустріч.

Потім так відчайдушно й несамовито сплелися разом їхні тіла, губи та пальці, язики та зуби. Дихання стало другорядним, і вона могла дихати лише під час переривчастих зітхань, від яких у неї голова йшла обертом. Вона нічого не хотіла, окрім як притискатись ближче й ближче, бути всередині його шкіри, щоб його ніколи не могли від неї забрати. Її обпекло відчуття того, як знову відкрилась рана на її щелепі, і її синці, старі й нові, запалали життям, але біль ніяк не відвертав увагу від нагальної потреби. Вони зчепились майже як супротивники, перевертаючись та крутячись разом в обмеженому просторі машини, стукаючись об спортивні сумки й потім знов опускаючись додолу. Вона дивувалась, як електризувала ця груба сила — сила у чоловікові завжди лякала, але зараз вона збуджувала її. Рвався одяг, і вона не розуміла, на кому з них. Вона згадала текстуру його шкіри, його м’язи під її долонями, але вона гадки не мала, що матиме такі відчуття, коли вони торкатимуться одне одного.

Ближче, — вирувала в ній кров. — Ближче!

А потім він раптом відсахнувся, його губи вислизнули з її, затинаючись і хапаючи повітря. Хтось жалісно завив біля її ніг. Перехилившись, вона побачила Ейнштейна, що зімкнув щелепи на литці Деніела. Ейнштейн знову заскиглив.

— Ейнштейне, вільно! — закричав він, сіпаючи ногою, щоб скинути пса. — Відчепись.

Ейнштейн відпустив, нервово дивлячись на неї.

— Вільно, — промовила хрипко. — Усе добре.

Ейнштейн, вагаючись і фуркаючи, вивалився із розчиненої ляди авто.

Перевернувшись, він грюкнув лядою і навколішки повернувся до неї, із розширеними зіницями й божевільними очима. Він зціпив зуби, немов боровся за якийсь контроль.

Вона дотягнулась до нього, простягаючи руки до пряжки на поясі його джинсів, і він, з низьким стогоном, упав на неї.

— Алекс, Алекс, — видихаючи, промовляв він їй у шию. — Залишайся зі мною. Не йди.

Навіть у цей несамовитий момент вона усвідомлювала, чого він просить. І вона казала правду, відповідаючи, знаючи, що то найгірша у світі помилка.