Наскільки це взагалі було можливо. Ця тема потрапила у заголовок кожного електронного листа і тридцять найтоповіших тредів усіх інтернет-форумів спільноти мікологів. Проводилися численні вебінари, конференції та президентські комітети. Було направлено звіт до Сенату. Якийсь час я стежив за всім чисто з академічної цікавості. А ще, ти ж мене знаєш, сестро Вілловз, я люблю повимахуватися. На всіх тих приватних барбекю я заробив собі неабияку повагу за свої дослідження спори. Думаю, на буденному рівні до мене навіть не доходило, що ця штука може й до нас дістатися, аж поки не спалахнула Манітоба[93] і ніхто не знав, як її загасити. То було десь за місяць до перших випадків у Бостоні.

Та який сенс був у всьому цьому знанні? Якби то була звичайна чума, як і всі інші, можна було б ховатися. Попрямувати до лісу. Зібрати всіх близьких, запхатися десь у діру, позабивати двері й чекати, поки інфекція сама не вигорить. Але це... Одна людина, що переносить спору, може розпочати пожежу, котра винищить півштату. Ховатися в лісі — це те саме, що на сірниковій фабриці. Принаймні в містах є пожежні частини.

Я можу тобі точно сказати, де і як я її підхопив. Я можу сказати, де всі ми були, коли підхопили її, бо ж, звісна річ, ми були всі разом. Гуляли на вечірці з нагоди тридцятиліття Керол, на самому початку травня. Ми з Сарою щойно з’їхалися, щоб жити разом. У нас був маленький басейн, але було так холодно, що нікому не кортіло в нього лізти. Нікому, окрім Сари. Вечірка не те, щоб була гучною: лише Том, діти, Сара з Керол і я, а ще безглютеновий торт для іменинниці.

Ми з Сарою часто дискутували до пізньої ночі про те, чи Керол взагалі колись займалася сексом. Молодшою вона цілих п’ять років була заручена з дуже побожним молодим чоловіком, про якого всі знали, що він гей, окрім, очевидно, самої Керол. Я думаю, він був одним з тих чемних стривожених молодиків-педиків, яких вабить до релігії, бо вони сподіваються, що зможуть відмолитися від гомосексуалізму. Сара казала, що сумнівається, чи вони з Керол взагалі колись спали разом, хоч і обмінювалися доволі пристрасними електронними листами. Керол застала свого нареченого зненацька, коли хлопець проходив ординатуру в теологічному інституті Нью-Йорка, у ліжку з дев’ятнадцятилітнім студентом-танцівником з Куби.

Якось я запитав Сару, чи не може такого бути, що Керол сама лесбійка. Вона довго супилася і зрештою відказала, що, на її думку, Керол просто гидує самою ідеєю сексу. Вона ненавиділа пов’язаний з цим безлад. Керол хотілося б, щоб кохання було наче кавалок мила: очисне, гігієнічне втирання. А ще вона казала, що Керол сповна володіла їхнім батьком і то був єдиний чоловік, який бодай щось для неї означав у житті.