Сара вирішила, що Еллі разом з нею піде в похід з ночівлею до Джейд-Велл — ковбані крижаної води попід вісімнадцятифутовою кручею. Напевно, вирішила її придушити й подумала, що посеред глухого темного лісу легше буде позбутися тіла. Потрібен був ще один дорослий, і записали мене. Ми рушили з дюжиною малих дітей у десятимильний похід, продираючись крізь хмари комарів. Дякувати Богові, діти були глухими. Еллі з Сарою лаялися одне на одного всю дорогу. Тільки-но Еллі зиркнула у свій телефон, Сара відразу ж його конфіскувала. Еллі відводила гілки, щоб ті з силою гатили матері по обличчю. Дітлахи знали, що щось негаразд, і дедалі більше нервувалися.

На момент, коли ми дісталися Джейд-Велл, вони обидві вже горлали одна на одну. Усі були попалені сонцем і погризені комарами. Сара нетямилася від люті на Еллі, яка забула спрей від комах в автобусі, а Еллі злилася, що Сара в цьому звинувачувала її одну. Що ж до мене, то я готовий був уже все кинути. Вони обидві стояли на краєчку кручі, і я просто не зміг стриматися. Узяв обох попід руку і жбурнув зі схилу, отак прямо в чоботях. І знаєш що? Вони обидві випірнули регочучи... регочучи й плюючись водою одна в одну.

І аж до самого кінця походу вони згуртовано мені капостили. Коли подавали хот-доги, то мені дістався тампон у булочці. О другій ночі вони відгорнули дах намету й обдали мене крижаною водою. Оббризкали лаком для волосся замість лосьйону для засмаги. І знаєте що? То було добре. Похід назад був настільки ж радісним, наскільки похід туди був кепським. Діти почали боронити мене від Рейнджера Сари та Стажера-Видри Еллі. Особливо Нік. Гадаю, Нік вирішив, що його обов’язок — захищати мене від божевільних жінок з його родини. До кінця літа він був моїм охоронцем.

В останній тиждень табору був ще один похід з ночівлею. Саме в ту ніч Сара розстібнула вхід до мого намету й залізла всередину, сказавши лише: «Я правильно розіграла свою карту?»

По тому нам випало пробути разом десь майже рік. Їй кортіло поплавати у Великому бар’єрному рифі. Шкода, що ми не поїхали. Що не читали одне одному книжок. Нам випав один вікенд у Нью-Йорку для сексі-шмексі-штучок, поки її батько доглядав за дітьми. Шкода, що не більше. Що ми так мало гуляли разом. Шкода, що ми так багато часу проводили перед ящиком. То було приємно, ми обнімалися, сміялися з Стівена Кольбера та Сета Маєрса, але спогади з того були такі собі. Ми займалися такими звичними, банальними речами. Замовляли піцу й бавилися в «Нісенітну гонитву»[92] з її батьком та сестрою. Допомагали дітям з домашніми завданнями. Разом мили посуд куди частіше, ніж кохалися. Що це за життя таке?