— У нас досі потрійна нічия за першість.

— Вже ні. Шість за Гарпер, — промовила Еллі. — Я теж вважаю, що має бути вона. Бо знаю, хай як сильно я підісру, вона ніколи не змусить мене ходити з каменем у роті, почуваючись Юдою. Хай навіть після всього, бачить Бог, хто-хто, а вона має повне право.

— О, Еллі, — розчулилася Гарпер. — Ти вже одного разу вибачалася. Мені не треба, щоб ти робила це знову і знову.

— А це ніяке і не вибачення. Це мій голос, — відрізала Еллі, майже виклично подивившись Гарпер у вічі.

— Усе так, — промовила Рене. — Мій голос теж дістається Гарпер. Дуже люб’язно з боку людей проголосувати за мене, але я з тих, кому до вподоби радше читати про карколомну втечу, ніж планувати її. До того ж, я геть не вмію зберігати таємниці, і мені було б нестерпно плести інтриги проти людей. Це просто неввічливо. Я кепсько даю раду з почуттям провини, а нам, боюся, багато кому доведеться залити сала за шкуру в процесі самозахисту. Крім того, я тут кілька книг узялася читати. Робота змовником на повній ставці забрала б у мене розкіш читання. Тому це має бути Гарпер.

— Гей! — обурилася Гарпер. — Дамочко, я теж маю що читати!

— А ще мені на думку спало, що ти ж вагітна, тому смерть на шибениці для тебе значно, значно менш імовірна, — провадила Рене. — Гарп, мені шкода таке казати, але думаю, це робить тебе головною. За моїм підрахунком, ти щойно перемогла, з рахунком п’ять проти семи.

— Тоді вже шість до семи, — промовила Гарпер. — Бо я проголосувала за Джона.

— Оце так збіг, — вишкірившись, мов ненормальний, промовив Пожежник. — Я теж.

Він розгорнув папірець і показав написане на ньому одне-єдине слово: «Я».

9

9

За десять хвилин майже всі порозходилися. У хижі залишилися тільки Гарпер та Пожежник.

— Перекажи Майклові, що я буду за кілька годин, хай не хвилюється, — попросила Гарпер Дона Льюїстона.

У напівпрочинені двері, тримаючи долоню на клямці, зазирнула Рене.

— Гарпер, не забудь повернутися. — Очі в жінки світилися чи то від холоду, чи то від захвату, важко було розібрати.

— Та йди вже, — сказала Гарпер. — Поквапся. Хіба не знаєш основного правила змовників? Не попадатися.

Двері зачинилися. Гарпер і Пожежник чули шепіт, придушений сміх, Еллі заспівала кілька рядків «Хатинки любові»[142], а тоді, віддаляючись, залунав хрупіт чобіт. Зрештою вони знову лишилися на самоті, і в кімнаті повисла натягнута, але затишна мовчанка, того різновиду, що передує першому поцілунку.

Щоправда, обійшлися вони без поцілунків. Гарпер відчувала спиною жар, що пашів з прочиненої позаду печі, гадаючи, чи спостерігає хтось за ними цієї миті. Джон уже двічі зводився на ноги, щоб підкинути деревини у вогонь. І щоразу їй на думку спадало: «Якщо ми вирішимо покинути табір Віндем, він з нами не піде. Лишиться тут, доглядати за своїм маленьким вогнищем».