— Усе це підтасовка, — заговорила Гарпер. — Ви голоси порахували заздалегідь.

— Ну-у, аж так далеко я б не заходив. Скажімо так, результат був не настільки непередбачуваним, як могло здатися. Чому, по-твоєму, Майкл так наголошував, що тобі нема потреби сьогодні хутко вертатися назад?

Коли всі ще були разом у хижі, вони в загальних рисах накидали два паралельні плани. Один стосувався можливих дій у разі, якщо доведеться поспіхом тікати. Інший було присвячено методу (м’якого) відбирання в Керол контролю над табором. Розробку деталей обох можливих сценаріїв полишили на Джона та Гарпер.

— Якщо ти готова плести павутиння інтриг, то нумо до справи, — промовив Пожежник.

— Для цього лиховісного заняття мені потрібен цукор, — сказала Гарпер і, відшукавши свою торбу, дістала звідти коробку з-під сніданків, прикрашену фігуркою Мері Поппінс. — Ніщо так не налаштовує на змовництво, як заборонена цукерка, хай навіть уже річної давності.

Джон насупив чоло.

— Попереджаю. Брехливо заявляти, що маєш цукерки, — це грубе порушення клятви Гіппократа. Тієї частини, де присягаєшся ніколи не завдавати даремних страждань.

— Маю для тебе новину, Руквуд. Я медсестра. Ми не складаємо клятви Гіппократа. Це лише для лікарів. Сестри клянуться тільки в одному — змусити пацієнта прийняти ліки.

— Коли ти говориш такі зловісні речі, я увесь тремчу від втіхи, — відказав Пожежник. А тоді, без жодних вагань, тим же голосом додав: — Я радше спалю табір Віндем дощенту, ніж дозволю Керол та її підлабузникам забрати твоє маля. Від цього гадючника нічого не залишиться, окрім обвуглених дрючків. Сподіваюся, ти це знаєш.

— Хіба це справедливо стосовно інших? — запитала Гарпер. — Більшість з них — не поганці. Вони лише хочуть бути в безпеці.

— Хіба це не споконвічна відмазка для підлості та жорстокості? Вони лише хочуть бути в безпеці, і їх абсолютно не турбує, кому доведеться заради цього загинути. А ті люди, які жадають нашої смерті, кремаційні загони, вони так само хочуть лише безпеки! І той чолов’яга, якого я вколошкав Феніксом тоді вночі — того, котрий сидів за п’ятдесятим калібром. Я відчував, що мушу це зробити. Що мушу засмажити його аж до самих кісток. Тільки так я міг упевнитися, що побачу тебе знову.

Джон дивився на неї, і в його погляді змішалися збентеження та смуток. Гарпер кортіло взяти його за руку, але натомість вона простягнула чоловіку мініатюрний «Снікерс», а собі взяла крихітний батончик «Маундз».

— А нам доведеться вбивати людей заради власної безпеки? — голос у неї був дуже тихим. — Гадаєш, до цього дійде? З Беном? З Керол? Бо якщо це так, то, мабуть, мені краще вже рушати назад на берег. Я не хочу планувати нічиє вбивство.