— Ти сказав «одна з трьох теорій». Є думки, кращі за танення льодовиків чи лиховісний російський острів?

— Я ще люблю теорію про те, що це Бог вирішив покарати нас убивчим грибком за те, що носимо ті кляті капці «Крокс»[144].

Гарпер відсьорбнула бананового рому. На її власний медичний розсуд, ще один маленький ковточок не мав призвести до деформації мозку дитини.

— Тепер, коли світу гаплик, шкодуєш про якусь невтілену справу?

— Джуліанн Мур не чпокнув, — відказав Джон. — І Джилліан Андерсон. Чи разом, чи окремо — я б і так, і так не заперечував.

— А з того, що насправді могло статися?

— Ну, хотів би відкрити новий вид грибка, а тоді назвати його на честь Сари.

— Ого. Та ти у нас романтичний курваль.

— А якщо щодо тебе, Гарпер Вілловз? Що ти завше хотіла зробити?

— Я? Усе, як і ти, — чпокнути Джуліанн Мур. У тої гарячої сучки розкішний задок.

Пожежник пішов по рушник, а коли повернувся витирати Гарпер сорочку, знову й знову перепрошував за те, що заплював її банановим ромом.

12

12

Джон підвівся, щоб розворушити вогонь у печі, а повернувся з луком, який усю зиму простояв у кутку. Пожежник витягнувся на розкладачці, тримаючись за лук, неначе то була гітара, і, бренькаючи на єдиній струні, видавав різкуваті звуки.

— Як гадаєш, Кіт Ричардс ще живий? — запитав він у Гарпер.

— Аякже. Його ніщо не вб’є. Цей нас усіх переживе.

— «Бітли» чи «Роллінґи»?