Гарпер витягла потовчену, розпухлу картоплину й поклала її на стіл.

— Овва! Бородатий Ісусе, що це за гидота така?

— Оця? Це «Юконське золото», Моржику Чамлі[143], — відказала Гарпер.

— А, ну що ж, — відповів Джон. — Шоколаду ми вже наїлися досхочу, можна й картопельки зпекти. Що скажеш?

Він підняв бульбу й затис її обома долонями. Крізь його пальці заструменів дим, а з ним — і аромат смаженої картоплі. Від цього запаху Гарпер на душі стало веселіше, і годі було стриматися.

— Люблю чоловіків, що вміють куховарити, — промовила вона.

11

11

У Пожежника завалялося трохи солі та навіть знайшлася скляночка оливкової олії. Вони з Гарпер розділили картоплину, і хижу швидко заповнив її духмяний пронизливий аромат. Це було так смачню, що Гарпер ледве не заплакала від зворушення, а коли бульби не стало, вона й далі облизувала олію та сіль з пальців.

— Знаєш, за чим я сумую? — запитала вона в Пожежника.

— Якщо назвеш Фейсбук, то зіпсуєш напрочуд приємний вечір.

— За «Кока-Колою». З «колою» було б іще смачніше. Знаєш, ми, може, й засрали планету, висмоктуючи всю ту нафту, доводячи до танення льодовики, дозволяючи безкарно процвітати ска-музиці, але ж, бляха, ми винайшли «Кока-Колу»! Значить, не такі вже люди були й погані.

Як виду, нам, може, і не доведеться пожалкувати про танення льодовиків. Звідти вона і прийшла. Ну, спора. Я певен відсотків на вісімдесят. Тому всі найперші випадки і траплялися уздовж Північного полярного кола. Вона вичікувала під глетчерами. А ще, я гадаю, це ставалося й раніше. Усі вважають, що динозаврів винищило падіння метеориту, та я припускаю, то все спора. Вона чекає під льодяним покровом, поки світ достатньо розігріється, а тоді вертається в повітря. І палить усе на своєму шляху, доки світ не оповиє суцільна димова хмара і планета не замерзне знов. Уся цвіль вимре, окрім зовсім маленької часточки, яка наново сховається під льодом. За історію цієї планети ставалося шість масових вимирань. Готовий закластися, що всі спричинила спора.

— Ти вважаєш, що це Т-клітина планетарного масштабу. Вона нападає на будь-яку заразу, що порушує баланс довкілля. Як-от ми.

Він кивнув.

— Це одна з трьох теорій, які претендують на першість у моєму списку. А ще мені імпонує ідея, що це росіяни вивели супергрибок у сімдесяті, на острові, де проводили тестування біологічної зброї. Острів Відродження, здається, так він називався. Об’єкт довелося покинути на початку двотисячних, коли спора вирвалася назовні. От тільки острів розташований серед озера, яке висохло, тому тварини почали сновигати туди-сюди, розносячи попіл у власному хутрі. Усі найперші випадки траплялися саме в Росії.