— Як Нік, — пробурмотіла Гарпер.

— Якщо хочеш, то так, — відказав він, знову змахнувши рукою в повітрі, наче відганаючи надокучливу мошку. — Нік відчуває стукіт барабанів кістками, і якщо навчити його слів пісні, він зможе проспівати її подумки, безсловесними словами, доступними глухим. Коли зумієш заспівати драконячій лусці без слів, ось тоді, тоді ти заговориш її мовою. Тоді вона вважатиме тебе не чимось окремим, а частиною себе. Ось це я й зробив. Завжди роблю. Співаю одну зі своїх улюблених пісень, не вдаючись до слів. Співаю, прикликаючи вогненні обладунки або меч з полум’я, і драконяча луска дарує їх мені.

— І як же тебе навчив Нік? Він теж так уміє? Прикликати вогонь, як ти?

Джон поглянув на неї зніяковілим, збентеженим поглядом, з безнадією в очах. А тоді, так м’яко, що вона ледве розчула, промовив:

— Насправді навіть трохи краще за мене.

Гарпер кивнула.

— Але вже ні?

Пожежник захитав головою. Гарпер подумки зробила зарубку, вирішивши, що вони зможуть повернутися до цього пізніше.

— І яку ти їй співаєш?

— Ай, та ти таку не знаєш, — Джон знову змахнув рукою і відвів погляд. Втім, як здалося Гарпер, йому наче полегшало від того, що вони змінили тему. — Хоча, коли ми тільки познайомилися, мені здалося... словом, ти до мене тоді заговорила рядком з цієї пісні. На якусь мить мені здалося, що я зустрів людину, що, як і я, палко любить «Dire Straits».

Гарпер відступила від нього, плавно рухаючись у морозному повітрі. Заплющивши очі, глибоко вдихнула і заспівала тиху мелодію, що ніжно заколисувала.