— Вйо, кобилко! — гукнула Джеймі, і у відповідь почувся чоловічий регіт.

Озирнувшись, Гарпер побачила Майкла, який ішов між Беном і Керол. Хлопець тягнув попід руку Пожежника, наче ніс на собі мішок з вівсом. Пожежник завжди здавався дорослим, а Майкл — дитиною. Але тепер Гарпер бачила, що рудий хлопчина більший за Джона, ширший у плечах. На голову Джонові було щось натягнуте — скидалося, що то була мішковина.

Гарпер підвели до одного з високих покручених кам’яних постаментів. Уперед виступив хлопчик (якого вона подумки називала Бові), в руках він тримав жовтий держак від швабри. Гарпер подумала, що зараз її поб’ють. Однак ні. Сестри Нейборс смикнули її за руки назад. Держак притисли до дальнього боку кам’яної колони, а тоді дівчата знову взялися за клейку стрічку, прив’язуючи Гарпер зап’ястями до швабри. Варто було їм скінчити, як жінка усвідомила, що опинилася в пастці, зіперта спиною на зазублену каменюку, з відведеними назад руками.

За десять футів від неї Чак Карґілл разом з іншими хлопцями приставили до однієї з брил Пожежника. Вони так само завернули йому руку та прив’язали зап’ястя клейкою стрічкою до лопати, притиснутої з іншого боку брили. Щойно вони його пустили, коліна у Джона підігнулися — чоловік досі був непритомний — і він з’їхав донизу, розставивши ноги та похиливши підборіддя на груди.

Таборяни стояли осторонь, уздовж зовнішнього рубежу кола каменів, витріщаючись на дійство. У миготливому світлі смолоскипів їхні обличчя видавалися їй геть незнайомими — то були бліді нерозбірливі плями, на яких жевріли повні страху очі. Гарпер шукала поглядом бодай одне знайоме обличчя і побачила одинадцятилітню Емілі Вотерман. Вона спробувала всміхнутися очима до Емілі, однак дівчинка лише здригнулася, наче на неї вирячилася якась божевільна.

Позаду натовпу, біля підніжжя широких сходів, що вели до прочинених дверей каплиці, коїлася якась метушня. Гарпер розчула викрики, серед людей почалась штовханина. Двоє хлопців випхали попереду себе Рене Ґілмонтон, штовхаючи її прикладами у спину та плечі. Вони її не лупцювали. То не було побиття. У такий спосіб вони підганяли жінку, поперемінно гепаючи у спину, тим самим нагадуючи про власну присутність. На думку Гарпер, Рене ступала з неабиякою гідністю. Її руки були зв’язані за спиною розкошланою мотузкою, з тих, якими перев’язують пакунки, обгорнуті коричневим крафтовим папером. Поріз у неї на лобі кровив, і Рене кліпала очима, змахуючи кров, яка цівкою стікала їй на ліве око, але, попри це, обличчя залишалося спокійним, а підборіддя навіть трохи здіймалося догори.