— А ще можеш спричинити викидень. Ти не почув, що я сказала?

— Я не завдам їй болю. Хочу лише побалакати. Дам їй шанс зробити правильний вибір.

«Я любила Отця Сторі», — силкувалася сказати Гарпер. Їй видавалося, що цей факт обов’язково слід озвучити. Та натомість спромоглася тільки на «я люблила оцці історії».

— Ні, Бене. Я не хочу, щоб ти її допитував. Мені не потрібні ані її допомога, ані інформація від неї. Її версія історії мене не цікавить. Не хочу чути більше жодного слова з її брехливої пащеки.

Гарпер перевела погляд на Бена, і на якусь мить зір загострився, картинка сфокусувалася. Опанувавши також голос, вона вимовила шість слів, промовляючи їх чітко й підкреслено, як надзвичайно захмеліла людина.

— Вона і Майкл підставили Гарольда разом.

Однак реальність від неї вислизала. Коли Керол заговорила, її рот знову опинився з іншого боку обличчя.

— Джеймі, будь ласка. Зроби так, щоб вона замовкла.

Джеймі Клоуз ухопила Гарпер за щелепу, розтулила їй рота і запхнула туди камінець. Той був завеликий. Здавалося, завбільшки з кулак. Дівчина тримала їй рота стуленим, поки хтось інший намотував Гарпер клейку стрічку довкола голови.

— Усе, що тебе цікавить, зможеш почути від Рене Ґілмонтон чи Дона Льюїстона пізніше, — відповіла Керол. — Нам відомо, що вони були до цього причетні. У нас записник Ґілмонтон. Вони обоє були кандидатами на головування. Лише п’ять голосів за Ґілмонтон. Певно, гордість їй ой як щемить.

— І чотири за Еллі, — десь праворуч від Гарпер заговорив Майкл. — Як щодо цього?

Обличчя Керол вкрилося брижами, нагадуючи велику снігову кулю, всередині якої вирують сніжинки. Від цього видовища Гарпер трохи замлоїло.

— Дамо їй шанс, — відповіла Керол. — Дамо вирішальний шанс зробити правильний вибір. Показати, що вона з нами. Якщо відмовиться, тоді нехай нарікає сама на себе. З нею вчинять так само, як і з Рене Ґілмонтон та Доном Льюїстоном.

Десь позаду Гарпер пролунав дівочий голос:

— Матінко Керол, Чак Карґілл чекає надворі. Це стосується Дона Льюїстона. Здається, справи кепські.

Гарпер нудило, і їй подумалося, що блювати не можна, бо тоді вона, скоріш за все, вдавиться на смерть. Грубий камінь дряпав піднебіння і розплескував язик. Втім, цей камінь — його прохолода, його шорстка поверхня — був такий реальний, такий дійсний, що вона відчула, як потроху виривається з полону заціпеніння.

Почекальня була залюднена: Бен, Керол, Джеймі, четверо чи п’ятеро інших людей, Пильнувальники зі зброєю. Майкл стояв у проході до палати. Мерехтіли відблиски смолоскипів — їхнє світіння линуло не з кімнати, її осявали хіба що кілька гасових ламп. Гарпер одразу розчула звук, який спершу сприйняла за шерех вітру поміж дерев, безперервні подмухи та свистіння. Але тепер вона зрозуміла, що то гомін збаламученого, розтривоженого натовпу. Їй стало цікаво, чи не весь табір зібрався надворі. Цілком можливо.