Але спочатку я повинен був розпорядитися несподіваним багатством, що дісталося мені. Що з ним робити і як його зберегти до свого повернення, я просто не знав і, лише випадково почувши, що в Кадіс прибула з Ярмута “Авантюристка”, той самий корабель, на якому я приплив до Іспанії, я тут же вирішив, що найнадійніше буде переправити золото та інші цінні речі до Англії, де їх збережуть для мене. Я надіслав нагодою лист моєму другові, капітану “Авантюристки”, повідомляючи, що у мене є для нього цінний вантаж. Після цього я почав спішно готуватися до від’їзду: Через поспіх мені довелося продати будинок мого добродійника і безліч інших речей майже за безцінь.
Після цього я назавжди залишив Севілью. Це місто принесло мені успіх. Я приїхав сюди бідняком, а виїжджав багатою людиною. Про набутий мною досвід, який був дечого вартий, годі й говорити.
До Кадіса я дістався благополучно, у порту найняв човен і незабаром уже був на борту “Авантюристки”, де мене зустрів капітан Белл. Він був при доброму здоров’ї і, побачивши мене, вельми зрадів. Але я зрадів ще більше, коли дізнався, що у капітана Белла було для мене три листи: один від батька, другий від сестрички Мері, а третій від Лілі Бозард. Це був єдиний лист, який я від неї одержав.
Проте зміст листів виявився далеко не радісним. Здоров’я батька було зовсім кепське, він майже не вставав з ліжка. Як потім з’ясувалося, він помер того самого дня, коли я одержав його листа, але про це я почув уже згодом. Лист батька був коротенький і сумний. У ньому він сповіщав, що вельми жалкує про те, що дозволив мені виїхати, що, напевно, більше не побачить мене, а тому благає Бога зберегти мені життя і допомогти благополучно повернутися на батьківщину.
Що ж до листа Лілі, який вона зуміла відправити тайкома, то він був хоч і довший, але не менш сумний. Лілі писала, що як тільки я виїхав, мій брат Джефрі заручився згодою її батька і вони удвох узялися її обробляти, схиляючи до заміжжя. Життя дівчини перетворилося на справжнє пекло; мій брат переслідував її невідступно, а сквайр Бозард пиляв свою дочку щодня, обзиваючи упертою ослицею, яка відмовляється від багатства заради якогось жебрака.
“Але вір мені, коханий,
“
— писала далі Лілі, —
я не відступлюся від своєї клятви, хіба тільки мене змусять вийти заміж проти волі. А вони вже погрожували це зробити. Але якщо навіть їм і вдасться привести мене до вівтаря, то знай, Томасе, я не довго буду чужою дружиною. Здоров’я у мене, правда, міцне, але я просто помру від сорому і горя. І за віщо мені усі ці муки? Невже тільки за те, що ти бідний?! Та все ж таки я твердо сподіваюся, що все обернеться на краще, хоча б тому, що мій брат Уїлфред неабияк закохався у твою сестру Мері. Досі він теж квапив мене з цим весіллям, але Мері — наша з тобою вірна спільниця, і вона зуміє схилити брата на наш бік, перш ніж пристане на його пропозицію”.