— Вітаю тебе, сину мій. Мати ігуменя сповістила мені про тебе. Ти надто молодий для таких речей.

— Якби я був старший, вони б від цього не зробилися приємнішими, святий отче. Ви знаєте, про що йдеться. Мене просили дістати смертельну отруту для деяких милосердних цілей. Я приніс отруту, але я маю переконатися сам, що вона буде використана за призначенням.

— Сину мій, ти дуже підозріливий! Церква не займається вбивствами. Ця жінка має померти, бо гріх її доведений, а останнім часом подібна розбещеність стає надто поширеною. Тому після довгих молитов, роздумів і марних пошуків обставин, що можуть пом’якшити її долю, її засудили до смерті ті, чиї імена надто святі, щоб їх називати. Я ж — на жаль! — тут лише для того, щоб простежити за виконанням вироку з деякими одмінами, які з милості дозволив щодо неї її верховний суддя. Мати ігуменя вже попередила тебе, яка кара чекає на тих, хто видає таємниці церкви?

— Я не з тих, хто розпускає язика, святий отче, і попереджати мене не варто. За цей візит мені мають добре заплатити, бо отрута коштує недешево.

— Не бійся! — відповів чернець із ноткою презирства в голосі. — Назви свою ціну, і тобі заплатять.

— Йдеться не про гроші, святий отче. Я б сам заплатив чимало, щоб тільки не знаходитися тут цієї ночі. Я прошу; щоб мені дали можливість переговорити з дівчиною, перш ніж вона помре.

— Що?! — вигукнув чернець. — Сподіваюся, не ти її спокусив? Якщо це так, ти справді диявол, гідний такої ж долі!

— Ні, святий отче, це не я. Я бачив Ізабеллу де Сигуенса лише одного разу, і ніколи не говорив з нею. Її спокусив не я, але я знаю цю людину. Його ім’я Хуан де Гарсіа.

— Он як? — швидко мовив чернець. — Вона нізащо не хотіла сказати його справжнє ім’я, навіть під загрозою тортур. Нещасна заблудла душа, вона була щира в своїх помилках. Об чім же ти хочеш з нею говорити, сину мій?

— Я хочу у неї дізнатись, куди втік цей чоловік. Він мій ворог, і я переслідуватиму його, як переслідував дотепер. Він заподіяв мені і моїй сім’ї куди більше зла, ніж цій бідній дівчині. Не відмовте мені, святий отче, щоб я міг помститися йому за себе і за церкву.

— Господь сказав: “Мені помста, і аз воздам!” Але, мабуть, сину мій, Господь вибрав тебе знаряддям своєї помсти. Я дам тобі нагоду поговорити з нею. Одягни оце, — і він простяг мені білу домініканську рясу з каптуром, — і йди за мною.

— Але спочатку треба передати отруту ігумені, бо я не хочу давати її сам. Візьміть цей флакон, матінко, і вилийте його в чашу з водою. Змочіть як слід губи і язик немовляті, а решту дайте матері і простежте, щоб вона все випила. Перш ніж буде встановлена остання цеглина, вони міцно заснуть і більше вже не прокинуться.