Приблизно про те саме говорила в своєму листі і моя сестричка Мері.
Ці новини примусили мене глибоко задуматися. З новою силою прокинулася в мені туга за домівкою. Ніжні слова моєї нареченої воскресили образ коханої, і серце моє розривалося від бажання знову бути поряд із нею. До того ж я знав, що тепер мене зустрінуть із розпростертими обіймами, бо мої статки були куди більші за те, на що міг розраховувати мій братик, а батьки не виставляють за двері наречених, у яких у кишені дванадцять тисяч золотих монет. І, нарешті, мені так хотілося побачити батька, поки він ще живий!
Проте між мною і батьківщиною лежала тінь Хуана де Гарсіа і моя клятва. Я так довго прагнув помсти, і це відчуття настільки оволоділо мною, що тепер я уже не міг навіть подумати про щасливе життя. Отож я звернувся до нотаріуса і наказав йому скласти документа, за яким розділив усе своє майно на три частки і передав його трьом особам на збереження аж до того дня, поки сам за ним не з’явлюся. Цими трьома особами були мій старий учитель, найчесніший доктор Грімстон із Бангі, моя сестра Мері і моя наречена Лілі Бозард. Цією дарчою, засвідченою для більшої певності на борту корабля капітаном Беллом і ще двома англійцями, я довіряв вищезазначеним особам розпоряджатися моїми статками на власний розсуд, проте з такою умовою, щоб не менше половини грошей було вкладено в земельні володіння, а решта — в прибуткові справи. Увесь прибуток з маєтків мав виплачуватися Лілі Бозард доти, поки вона не вийде заміж.