Одночасно з дарчою я склав заповіт. Значна частина мого капіталу переходила до Лілі Бозард, якщо до дня моєї смерті вона не вийде заміж, а решта — до моєї сестри. У разі заміжжя або смерті Лілі її частка переходила до Мері або її спадкоємців.
Коли обидва документи було підписано і запечатано, я вручив їх разом з усім моїм набутком капітану Беллу, щоб він доставив усе це в Бангі і передав доктору Грімстону, який мав його за це щедро винагородити. Капітан зі сльозами обіцяв усе виконати до решти.
Я надіслав також декілька листів батькові, сестрі, братові, доктору Грімстону, сквайру Бозарду і нарешті самій Лілі. У цих листах я розповів про все, що зі мною сталося, починаючи з першого дня перебування в Іспанії, оскільки переконався, що попередні мої листи взагалі не досягли Англії, і оголосив про свій рішенець переслідувати де Гарсіа, хай навіть він поїде хоч на край світу.
“Я сам віддаляю і, можливо, втрачаю своє щастя,
— писав я Лілі. —
Нехай люди думають, що я збожеволів! Але ти знаєш моє серце, і ти мене не осудиш, хоча моє рішення і принесе тобі чимало горя. Навіть поряд із тобою я не зможу бути щасливим, якщо зараз відмовлюся від своїх пошуків. Не бійся за мене, я вірю, що не загину і повернуся. А якщо мені не судилося повернутися, я зробив усе так, щоб тобі ніколи не довелося виходити заміж проти своєї волі. Але зараз, поки де Гарсіа живий, я буду його переслідувати”.
Своєму братові Джефрі я написав дуже короткого листа, де виказав усе, що думаю про людину, яка переслідує беззахисну дівчину і прагне напаскудити тому, хто відсутній. Мені потім розповідали, що цей лист йому вельми не сподобався.