— Так, так! — прошепотіла вона, задихаючись. — Хай винагородить вас за це Господь! Тепер я не боюся. Я сама давно хотіла померти і страшилася тільки цієї страти.

— Тоді прощавайте, бідолашна жінко! Бог із вами.

— Прощавайте! — тихо відлупила вона. — Але навіщо ж мене називати нещасною, якщо я помру такою легкою смертю разом із тим, кого люблю.

І вона кинула ласкавий погляд на своє немовля. Після цього я відійшов від неї І мовчки став біля стіни, опустивши голову. Потім домініканець наказав усім зайняти свої місця.

— Сестро, що збилася з пуття, — звернувся він знову до засудженої. — Чи не хочеш ти сказати щось, поки вуста твої не замовкли навіки?

— Так, хочу! — відповіла вона чистим і ніжним голосом; тепер, коли вона дізналася, що смерть її буде швидкою і легкою, він навіть не тремтів. — Так, я хочу вам сказати, що вмираю з чистою совістю, бо якщо я й погрішила, то тільки проти звичаю, а не супроти Бога. Правда, я порушила свою обітницю, але мене примусили її прийняти, і вона мене все одно не зв’язувала. Я була народжена для любові і світла, а мене заточили в морок монастиря, щоб я згнила тут живцем. Тому я й порушила обітницю, і рада, що так вчинила, хоча й розплачуюся за це життям. Душа моя чиста перед Господом. Я жила справжнім життям, декілька щасливих годин я була дружиною і матір’ю. А зараз послухайте мене! Ви насмілюєтеся говорити дітям Божим: “Не смійте любити!” і вбиваєте їх за любов. Але ваше бузувірство обернеться проти вас самих. Згадайте мої слова, воно обернеться проти вас і проти церкви, якій ви служите, а імена ваші стануть прокляттям у вустах людей!

Шепіт подиву і страху прошелестів підземеллям.

— Вона з глузду з’їхала! — вигукнув домініканець. — Не слухайте її! Напучуй її, брате мій, — звернувся він до священика в чорній сутані, — та швидше, поки вона ще чого-небудь не наговорила!

Чорнорясий із пронизливим поглядом наблизився до засудженої, сунув свій хрест їй під ніс і щось забурмотів. Але вона різко підвелася з крісла і відштовхнула розп’яття.

— Геть від мене! — закричала вона. — Не тобі мене сповідувати! Я покаюся в моїх гріхах перед Богом, а не перед такими, як ти, хто вбиває людей в ім’я Христа!

Від цих слів фанатик ошаленів.

— То йди ж просто в пекло нерозкаяна! — залементував він і ударив нещасну важким розп’яттям в обличчя, обсипаючи її лайкою.

Домініканець гнівно наказав йому замовкнути, але Ізабелла де Сигуенса тільки витерла кров з лоба і розреготалася божевільним сміхом.

— О, тепер я бачу, що ти ще до того ж і боягуз! — промовила вона. — Слухай же мене, ти, святеннику! В останню свою годину я благаю Бога, щоб ти сам загинув від рук фанатиків і ще більш страшною смертю, ніж я!