Із центру села від церкви тягло паленим. Як наслідок зіткнення двох духів, суха торішня травиця та солом’яні стріхи в деяких місцях затліли, від них загорілися тини та огорожі, подекуди дерева. Крім цього, знеможені від голоду упирі, які вже не мали сили знищувати будівлі, підпалювали їх і таким чином викурювали людей на вулицю.

У небі Захарчук розгорнув криваву баталію. Полки летіли назустріч один одному, відбувалося зіткнення, чувся ляскіт зброї, вигуки на марі, шум, наче від сотень крил. Полки маневрували над поселенням, вибираючи позицію, вичікували слушного моменту, атакували.

Степанова, чи то пак Христина здогадка навіяла Безрідному одну цікаву думку. Він послав у церкву двох чоловік, щоб привели панотця, і коли се відбулося, звернувся до нього з проханням:

— Панотче! Зараз зробите ось що. Наведете хрест рівно вгору і … Знаєте хоч одну молитву на вигнання бісів?

— Певна річ.

— От читайте сіє писаніє голосно і натхненно. Зробите тим велику послугу.

Допомогло… Священик дуже старався, і скоро над левадою виник яскравий стовп із палаючих тіл.

— От і гарно, — милувався тим дійством Безрідний. — От і чудово. Ітимуть, як лящі на слово, прямісінько до наших рук.

* * *

— Ксеню, не йди!

— Я мушу! Мушу сама владнати… Захарчук зрадив.

— Ксеню, ні! Це небезпечно! Не йди, я наказую!

— Прости, мій князю, я не можу…

— Ксе-е-е-е-ню!

— Прости…

— Ксеню, я…я прошу тебе… не йди…

— …

— Ксеню, я…я…тебе…л…л…л…лю…ю… Ні! Не можу! А-а-а….

— Я вас теж…м…мій…князю… тому простіть…

Топеш обхопив голову руками.