Слони не люблять заходити в болотяну воду, бо її дно здається важким тваринам нестійким. Коли ми переходили через якусь мулку річку, цікаво було бачити, як обережно вони поводяться. Підійшовши до води, вони згинали задні ноги, поки вся вага тіла туди не переміщалася, після чого обережно занурювали передні ноги до дна. Якщо слон помічав, що дно його тримає, він підтягував і задні ноги, а перейшовши річище, виставляв передні на протилежний берег. Після того ставав навколішки і підтягав себе вперед задніми ногами, які, отже, виконували роль своєрідних полозів. Під час цього маневру вершник міг стояти в ховдаху, майже не відчуваючи гойдливих рухів слона.

Одного дня знову загинуло якесь буйволеня. Дві ночі поспіль я сидів угорі на дереві над падлом, чигаючи на тигра. На другий ранок, саме задрімавши, я зненацька прокинувся від хрускоту. Я не міг бачити буйволеня у високій траві, але розгледів унизу світлу постать із темними цятками, яка саме почала підтягатися назад. Я підкинув рушницю і вистрілив, вона завмерла, і я свистом спонукав свого махута скерувати нашого слона до здобичі. Разом із моїм мисливцем махут спустився на землю, щоб обережно просуватися туди, де, як ми гадали, лежав тигр. Я напружено чекав, поки чоловіки замахають кашкетом на знак того, що тигр мертвий. На моє розчарування вони, однак, незабаром сумовито повернулися — «тигр» виявився схожою на рись дикою кішкою! У неї, як і в рисі, є коротенький хвостик, забарвлення трохи темніше, але її шерсть годі порівняти з гарною шкуркою рисі. З цією здобиччю ми ніяково поїхали назад до табору.

У результаті цих мисливських походів у мене назбиралося чимало здобичі, авжеж, але мені не вдалося вполювати першого в своєму житті тигра, як я намірявся. Повертаючись, ми з полковником Фаунтгорпом прибули на найближчу залізничну станцію, де довелося побачити епізод, який мені назавжди запам’ятався. Дорога пролягала через ділянку лісозаготівлі. На станції панували пожвавлення й метушня. На пристанційній ділянці туди-сюди їздив локомотив, і ми випадково помітили, що один із робітників спить на колії, поклавши голову на рейку. Так сталося, що локомотив скерували на колію, де лежав чоловік, який незважаючи на свистки, не відсунувся, й локомотив переїхав його на смерть. Юрба робітників поставилася до цього цілком пасивно — годі було помітити бодай найменші ознаки того, щоб цей нещасний випадок їх приголомшив або поведінка машиніста викликала в них осуд.

Провівши дві доби в Лакхнау в гостях у містера Касельса, я поїхав далі до Делі, щоб зустрітися з генералом Кірке, з яким познайомився, коли він у 1924–1925 роках працював як фахівець у Фінляндії, залучений до організаційної роботи наших збройних сил. Згодом я бачився з ним у Лондоні. Під час зазначеного відрядження цей джентльмен і солдат здобув у нашій країні загальну пошану та численних друзів і до своєї смерті 1949 року залишався щирим другом Фінляндії.