Тепер ми залізли на дерево, яке росло біля дохлого буйволеняти, однак незабаром стемніло, і тигри не з’являлися, тож нам довелося з порожніми руками повертатися додому вночі в непроглядній пітьмі.

Те, що зазначена ситуація, як зауважив Бурн, справді могла бути небезпечною для життя, трагічно справдилося в випадку з ним самим. Досвідчений мисливець, який убив понад п’ятдесят тигрів, загинув рік по тому, кинувшись в аналогічній ситуації допомагати одному зі своїх нагоничів.

Кілька разів уранці, коли я зі своїм супутником-індійцем устигав недалеко відійти од нашого житла, повз нас шугнула плямиста олениця з оленятами, переслідувана п’ятьма лисицями. Скидалося на те, що вони полюють на здобич зграєю, чого я ніколи раніше не бачив і не чув. Я застрілив одну з лисиць і на свій подив помітив, що її хвіст при основі лисий, як у щура, але має на кінці пухнасту китицю, як у лисичому хвості. Гадаючи, що тварина, можливо, чимось хворіє, я вирішив забрати її з собою на батьківщину — але виявилося, що вона зникла. Хоч вона й здавалася безживною, але, очевидно, опритомніла. Коли я повернувся додому, господар розповів, що «лисиці» — насправді дикі собаки, які мають звичай гнатися за здобиччю зграєю і майстерно прикидаються мертвими. Існування диких собак у цих краях було неприємною новиною, адже де вони з’являються, там зникає дичина — ба навіть сам тигр, як стверджують, тоді вирушає на інші мисливські угіддя.

Талану на тигрів у мене, як я побачив, і далі не було, зате вдалося вполювати чимало інших звірів. Улюбленою дичиною стали граційні плямисті олені, разюче довгі роги яких нагадували загострені наконечники списів.

Мисливські походи в Сеоні були й повчальними, й цікавими. Відбувалися вони на території, відомій з твору Кіплінга «Книга джунглів». Письменник розповідає, що саме там натрапив на озерце, оточене стінами скель, які нагадують спинки крісел, і зробив його Скелею у своїх оповіданнях.

Наприкінці лютого я подався на північний схід, маючи на меті доїхати до Ґанґтока, столиці маленької гірської держави Сіккім, розташованої на південному схилі Гімалаїв. Я намірявся відвідати полковника Ф. Е. Бейлі, який у статусі представника індійського уряду підтримував контакти з Тибетом. У дні, коли я гостював у полковника Бейлі та його дружини, я не мав змоги полювати, але час у їхньому товаристві минав весело. Полковник добре знав Тибет і лімітрофи біля підніжжя Гімалаїв і розважав мене, розповідаючи свої мисливські спогади й цікаво змальовуючи життя тих глухих країв. А ще він познайомив мене з магараджею Сіккіму й багатьма тибетцями, які служили при його дворі. Магараджа й сам мав тибетське походження.