У Делі генерал Кірке познайомив мене зокрема з віце-королем — лордом Ірвіном, який згодом став називатися лорд Галіфакс, із головнокомандувачем індійської армії фельдмаршалом Бірдвудом і з численними високопосадовцями британської адміністрації. На справленому ним банкеті генерал Скін повідомив, що хоче передати мені своє право полювання в районі Сеоні, розташованому в Центральних провінціях. Звісно ж, я з радістю і вдячністю прийняв цю грандіозну пропозицію.

Місто Сеоні, столиця однойменного округу, розташоване за 700 кілометрів на південь від Делі. Коли я туди прибув, мене зустрів начальник округу, містер Бурн, і запросив оселитися в своєму затишному бунгало, прикрашеному десятками тигрячих шкур та іншими трофеями. Місто було відоме мисливцям на велику дичину, але загалом нічим особливим не вирізнялися. Звідти відходили радіальні дороги в різних напрямках і через те можна було порівняно швидко доїхати автомобілем, куди треба.

У Сеоні я чудово провів час. Щодня ходив на полювання, починаючи від сходу сонця, аж поки мене не забирали автомобілем на пізній обід. Його ми споживали так само, як і в полковника Фаунтгорпа, — слухаючи грамофонну музику в смокінгах. Музика тут була представлена вальсом, під який ми танцювали два тури з місіс Бурн, щоб ожвавити розмову і побільшити апетит. Пообідавши, ми трохи часу балакали, після чого йшли відпочивати й набиратися сил на такий самий завтрашній день.

Мій друг Бурн багато чого робив для мене. За організацію мисливських походів відповідав урешті-решт лячно худий індус, руки й ноги якого дуже нагадували сірники. Для мене було загадкою, як така хирлява істота спромагалася витримувати всі тяготи. Утім, той сивоголовий старий ґрунтовно знав свою справу і мав чимало тренованих нагоничів. Незважаючи на чудову організацію, ми на своїх маханах були змушені марно чекати, щоб котрийсь із тигрів перейшов одну з галявин, які міг обирати. Якось раз ми зустріли трьох тигренят убитої раніше нашим господарем тигриці. Я застрілив двох, а третього ми вполювали живого. Я мав намір перевезти тигреня до Фінляндії, але воно здохло кілька днів по тому.

Одного дня, сидячи кожен на своєму дереві на невеликій віддалі один від одного, ми з Бурном зробили висновок із голосів нагоничів, які просувалися через ліс, що облава наближається до нас. Раптом навколо почалися пожвавлення й метушня. Старий керівник облави підбіг під дерево з Бурном, вигукуючи, що на одного з нагоничів напав тигр і нам треба негайно поспішити йому на допомогу! Ми позлазили й побігли. Доки поспішали крізь бамбукові зарості, Бурн устиг зазначити мені, що такі ситуації дуже небезпечні. Треба триматися вкупі в цьому важкопрохідному і непроглядному молодому лісі й тримати рушницю в бойовому стані. Однак виявилося, що цього разу була фальшива тривога: ми не зустріли нікого, крім дохлого буйволеняти. Судячи зі слідів на вогкій і масткій землі, навколо здобичі сновигали два тигри.