Тіна запитально подивилася на шефа.

— Матеріали за приблизно останні десять років у них оцифровані, а раніші існують лише на папері. Та я не думаю, що вони в той час писали щось про Зідара.

Тіна вислухала розпорядження і навіть якщо й була розчарована, то цього не показала. Йому не хотілося, щоб вона була поруч. Вже й так усе було складно.

— І що мені шукати?

Тарас стенув плечами.

— Шукай нашу жертву. Ми це постійно робимо... Поки нам не дадуть іншого наказу.

Розділ 40

Розділ 40

Зідаром і його поплічниками займався сектор боротьби з організованою злочинністю, зокрема відділ з обігу заборонених наркотиків, хоча з огляду на активну й розлогу діяльність, яка обслуговувала торгівлю наркотиками, Зідар міг зацікавити і відділ убивств, але у суперечці між двома відділами і двома рівнями виграло право сильнішого. У Тарасовому житті був період, коли він цю справу вважав би викликом, своїм внеском у побудову кращого суспільства. Але це вже давно було не так. Його думка щодо організованої злочинності збігалася з думкою пересічного словенця — мотузка і на першу-ліпшу гілляку. У нього за спиною було стільки поліцейського досвіду, що він знав, що це практично неможливо; слід було б увести ширші повноваження щодо даних про походження майна, його конфіскацію і все за пунктами далі, хоча Зідар, безсумнівно, заслужив на справжню гілляку, а не на метафоричну. Його впіймали завдяки прослуховуванню дзвінків, і хоча Зідар міняв телефони й номери частіше, ніж Тарас труси, але його бандити — ні. Чи чотири трупи, пов’язані із Зідаром, були помстою? Чи справедливість було відновлено? Комусь є до цього діло?

Разом із роздутим Лапом їх буде п’ять, подумав Тарас, заходячи в кімнату, де вже сидів злочинець з наголо побритим черепом і мертвим виразом на обличчі. Його бичача голова, здавалося, росла прямо з плечей. З-під закочених рукавів виднілася вкрита татуюванням шкіра, під нею зміїлися могутні м’язи, і Тарас подумав — а що каже його печінка, засипана стероїдами? Добре окреслені вилиці й нижню щелепу він теж приписав результату дії анаболіків. Тарас привітався, представився і сів на стілець навпроти.

— Ти не мусиш зі мною розмовляти, — попередив Тарас. — Йдеться про інформативну бесіду.

Тиша у відповідь.

— Просто щоб ти знав.

Йому не треба було пояснювати, бо Зідару, безсумнівно, це було вже відомо. Тарас поклав на стіл папку, розкрив її, витягнув фотографію Лапа на секційному столі, зроблену до того, як за тіло взявся Цвілак, і показав світлину ув’язненому.

Той тільки кинув на неї погляд.