— Коротко про справу. В Бохинському озері ми знайшли такого собі Робі Лапа з кулею в голові. Зовсім випадково його підняв із дна місцевий рибалка. Хлопця рік тому умовно засудили на два роки за те — ми порозпитували на вулиці, — що він час від часу працював на тебе.

Тиша у відповідь.

— А раніше ми в цьому озері, точніше, у річці, що з нього витікає, знайшли труп жінки, як ти уже знаєш, із відрізаною головою.

Тарас уважно стежив за його обличчям. Без змін.

— Ні?

Тиша у відповідь.

— Відверто і лише між нами. Я сумніваюся, що за всім цим стоїш ти, але якщо ти не допоможеш, я почну про це думати. Окрім того, нашу розмову буде запротокольовано, і коли ти через п’ять років подаси клопотання про умовно-дострокове, в ньому буде написано: відмовився від співпраці.

Здається, він марно витрачає час. Зідар знає, що він блефує і що його через п’ять років випустять, незважаючи ні на що. Він сидів на стільці, руки, зігнуті у ліктях, утворювали прямокутник і спокійно лежали одна на одній, а розсіяний погляд блукав приміщенням, не зустрічаючись із Тарасовими очима, попри намагання останнього зазирнути у вічі співрозмовникові. Навіщо ж він погодився на бесіду?

Відсунувшись від столу, Тарас підвівся і рушив до дверей. Він уже взявся за клямку, аж...

— Інспекторе...

Тарас обернувся.

Зідар ледь повернув голову у його бік. Дивився на нього.

— Вона вже була мертвою, коли...

Тарас повернувся до столу й сів на стілець.

— Будемо торгуватися?

У кишені куртки задзвонив телефон. Тарас подумки лайнувся, витягнув апарат, збив дзвінок, навіть не подивившись, хто дзвонить, поклав телефон на стіл.

— Вона вже була мертвою, коли їй відрізали голову? — перепитав Зідар, але й цього разу не потрудився глянути на Тараса — втупився кудись повз інспектора.

Тарас, підперши рукою підборіддя, якийсь час неуважно розглядав обличчя Зідара. Той ніяк не реагував. Ніби він нікуди-нікуди не поспішав, що, зрештою, було правдою. Принаймні кілька найближчих років. Тоді Тарас сягнув у папку і витягнув з неї ще одну фотографію. Він потримав її перед очима, ніби вивчаючи щось на ній, а тоді і її, як і першу світлину з Робі Лапом, поклав на стіл перед Зідаром.

Вийняв із папки ще один аркуш, копію протоколу про розтин обезголовленого жіночого тіла, і швидко й навмисне байдужим тоном прочитав висновок. Він намагався вимовляти слова чітко і при цьому периферійним зором стежити за Зідаром. Тарас чекав, що він його урве, дасть знак, що досить, але ні. Тож інспектор дочитав до кінця, що в нього зайняло п’ять хвилин. Потім підвів голову і подивився на обличчя ув’язненого. Йому здалося, чи воно стало на відтінок темнішим?