Він знав, як буде далі, бо ж абстинент — вимушений не залучений у дійство спостерігач. У ресторан люди увійшли, відчуваючи полегшення, але все ще стримані. І голодні. Чекання перед капличкою, розмови, відспівування, промови... Щонайменше дві години, достатньо, щоб захотіти поїсти і випити, точніше, випити алкоголю. З «колись ми всі там будемо» було легше пити. Й алкоголь дарує хворобливу радість життя, того, що ти живий. Коли Петра, загиблого на водоспадах у Тамар’ї, поклали в могилу, до кінця поминок напилися всі, Тарас теж — тоді він іще пив.

Коли подадуть суп, гості розслабляться, а коли надійде черга поповнити вином літрові карафки на столах, окови спадуть. І до кінця тверезими досидять лише дві особи. Карін і Тарас, який буде змушений дивитись, як одутлі й недоглянуті лікарі заливають у себе все — від легкого червоного цвічка з Нижньої Крайни до рислінгу, а його пектиме в животі від самої думки про вино, пиво чи інші напої.

— Ти знайшов собі заміну? Ніхто не може витримати життя таким, яким воно є, — сказав було Цвілак.

Знайшов?

— Це ж тобі не вперше, правда?

— А ти не думала, що різницю в реакції ти могла приписати різниці у віці? — запитав він Тіну, прогулюючись пальцями по її хребту до сідниць і назад.

— Мудрості? — запитала вона підкреслено іронічно.

— Так, — відповів він цілком серйозно.

Вона трохи помовчала, а тоді запитала:

— І що каже мудрість на все це?

— Проблема мудрості в тому, — нарешті заговорив Тарас, — що вона абсолютно не придатна ні для кого, а тим паче для іншого. Після сорока людині, якщо вона не дурна, все зрозуміло, її вже ніщо не може здивувати, але й допомогти собі тими знаннями вона ніяк не може... Ти знаєш... і це все.

Що він їй може сказати? Що люди — запрограмовані істоти, такі самі, як тварини? Що вони опинилися разом, бо вона в ньому бачила щось, чого не могла отримати від свого рекламника, а він — останній шанс на секс із молодою жінкою? Чи кожне наше рішення продиктовано такими дріб’язковими і примітивними причинами?

— Найплиткіші істини — найбанальніші.

— Ти хотів сказати найглибші?

— Ні, — відповів він, — найплиткіші. У плитких морях є життя, а в глибоких нема нічого, лише темрява.

Тіна підвела голову і зазирнула йому у вічі своїми великими очима.

— О, мудрець навіть уміє жартувати. Якби ж я про це знала раніше...

І, звичайно, коли вона на нього подивилася, він, як розумна людина, знав і те, що ніколи не йдеться тільки про секс. Це було б занадто просто.

— Зачекаємо, коли люди почнуть розходитися, тоді й ми підемо, — нахилилася до нього Аленка, яка неправильно потрактувала його усмішку.