— І зараз ви мені кажете, що підозрюєте, ніби Прелца хтось убив. Я правильно розумію?

— Ні, ні... — поквапився Балажич. — Я сказав, що якби хтось хотів його вбити, то міг це зробити безперешкодно. І що є люди, які мають мотив.

— Одинадцять апостолів, яким дружини зрадили з Прелцом?

Балажич дивився прямо у вічі, жартівливий тон, що був на початку розмови, зникав.

— Апостолів не одинадцять, інспекторе.

Тарас трохи відсунувся від столу, взяв свій клятий яблучний сік, підніс склянку до губ і, передумавши пити, поставив назад на стіл.

— Що ви насправді хочете мені сказати?

Балажич знітився, втягнув голову в плечі й забурмотів:

— Та я що... нічого... я просто...

— Що тут у вас? — запитала Аленка, яка з дружиною Балажича вернулася на своє місце за столом.

— Карін, якщо тобі буде щось треба, ти знаєш мій номер. Якщо хочеш, можеш переночувати у нас.

Карін усміхнулася і потім повільно, наче їй цей рух давався неймовірно важко, похитала головою.

— Я відразу ж їду в Бохинь.

Аленка зупинилася, ніби чекаючи пояснень, але їх не було. Поцілувавши вдову в щоку, вона попрямувала повз стіл до дверей. Тарас ішов слідом, і, коли вони наблизилися до місця, де сиділи Балажичі, чоловік підвівся і доторкнувся до Тараса.

— Вибачте, якщо я був... нав’язливим. Я дивлюся серіали, детективи, і мене, буває, заносить, і я забуваю, що мав сказати. Чи можу зараз сказати, чи краще вам завтра подзвонити?

— Кажіть.

— Може, вам відомо, я не знаю. Тоді, на тому опитуванні, чи як воно називається, ваша колега розпитувала мене про човен, який зник, а потім вернувся...

— Так, і?

— Ну, я заявив про викрадення, а потім човен опинився на причалі...

— І?