— Отож ви не могли знати й того, чи хтось із нас стане вбивцею, якщо готується до злочину?

Тарас усміхнувся й відповів, що ні.

— Ви знаєте, про що я подумав? Ну, це мені спало на гадку, коли з Райком це трапилося... Нас там було... Скільки нас там було? Чоловіків, з чиїми дружинами крутив Райко?

— Не знаю, я не рахував, — сказав Тарас, який уже не приховував того, що ця розмова не приносить йому задоволення. Балажич не звертав уваги.

— Нас було одинадцять. З вами — дванадцять. І ви знаєте, де відбуваються події, коли дванадцять осіб щось мають проти однієї?

— На останній вечері? — запитав Тарас. — І якщо так, тоді одинадцять, а не дванадцять. Чому б я мусив мати щось проти Прелца?

Балажич не звернув уваги на запитання, погляду теж не відвів.

— Чорт, а ви знаєте, що я ніколи не думав про це. Ні, я не мав на увазі історію Ісуса й Іуди. Я подумав про «Вбивство у “Східному експресі”»Агати Крісті. Ви ж знаєте сюжет?

— Знаю.

— Вбивство, дванадцять ран і дванадцять пасажирів між Вінковцями й Белградом і т.д. Ви думаєте, авторка списала тих дванадцятьох з апостолів?

— Не знаю, — сказав Тарас, — але ж Прелца ніхто не вбивав, якщо я не помиляюся.

— Між іншим, — молов далі Балажич, — чи ви коли-небудь відгадали убивцю вже на половині книжки Агати Крісті?

— Ні, але ви говорили про Прелца як про жертву вбивства?

— Ну, знаєте, як це буває... Інсульт теж можна інсценувати. Ви думаєте, тих дванадцять лікарів не могли б поміняти антикоагулянти на щось, що має протилежну дію? У Райка був високий тиск, і він приймав...

— Ліки проти згортання крові. Я знаю, що таке антикоагулянти. Але ж провели розтин і...

— І нічого не виявили, правда? Та й не могли. Ви встановили, що внутрішньомозковий крововилив спричинив згусток крові, але не причину виникнення згустка, бо її ви не шукали. Достатньо було анамнезу.

Тарас уперше серйозніше приглянувся до співрозмовника. До його круглого почервонілого обличчя з дрібними синіми прожилками під шкірою на вилицях. Балажич дивився з якоюсь приреченістю, наче виконував завдання, яке давно мав виконати, і лише тепер набрався для цього сміливості.

— Ви ж знаєте, що я поліцейський?

Балажич кивнув.

— Точно.