— Дивіться, якщо у вас є час і ви змогли б доєднатися до мене на каві, я зміг би вам детальніше розповісти про завдання нової методики, — сказав він. — Вона й для фахівців досить складна.

Навіть Аленка, яка відійшла перекусити, сказала, що Прелц стає на диво нормальним.

— Мабуть, старіє, — констатувала вона.

— Я сидів із тим чоловіком на терасі його дачі в Уканці, куди ми й прямуємо, він намагався мені щось розповісти, перш ніж його перервали, щось про те, що він має осісти, так він сказав... Я не знав, чому він вибрав саме мене, бо ми не були приятелями... Принаймні я так думав... А потім він сказав, що, можливо, йому буде потрібна моя професійна допомога. Тепер я розумію, навіщо.

Тарас розповів їм про похорон, про пам’ятник на могилі, про сина, який помер семирічним, про жінку, яка заради дитини і через її хворобу відмовилася від роботи і яка втратила не лише дитину, а й чоловіка...

— Тоді він згадував, що його дружина, Карін, виступала чи мала виступати на Олімпійських іграх у Монреалі 1976-го. І оскільки він згадав Надію Коменечі, яка на тій Олімпіаді отримала десятку... якщо я не помиляюся, на різновисоких брусах...

Тарас подивився на Тіну в дзеркалі. Вона всміхнулася, і, незважаючи ні на що, Тарас не міг не подумати про те, наскільки вона мила.

— Дехто в цій машині ще й не народився тоді.

Вона закотила очі, прикрила губи долонею, щоб Остерць не бачив, як вона посилає старшому інспекторові поцілунок.

— Оскільки Прелц згадав гімнастку, я подумав, що Карін теж атлетка. Я не звернув уваги на те, що він згадав іще декого, Джекі Стюарта, який мав схожу з Карін історію. Я поґуґлив і дізнався, що Джекі Стюарт, перш ніж присвятити себе автогонкам, був у резерві на Олімпіаді у Римі...

— І? — запитав Брайц.

— ...у стрільбі, а не в гімнастиці.

— Значить... — нетерпляче почав Брайц.

— Карін Прелц, тоді Подлесник, у 1974–1979 роках була республіканською чемпіонкою зі стрільби з малокаліберної зброї. Єдина, це мені розповів чоловік зі стрілецького клубу, якого я знайшов півгодини тому, котра однаково добре володіла і рушницею, і пістолетом. Якби не югославська кухня, вона б виступила в Монреалі, а так лишилась тільки у резерві.

Якийсь час вони їхали у тиші, поки із заднього сидіння не обізвався Остерць.

— Хіба вона не подруга твоєї дружини?

— Так.

— А Лап? — запитала Тіна.

— Не знаю. Я припускаю, що його послав Зідар, який, напевно, помітив, що з його Ташею щось діється. Він застав момент, як пані Прелц мститься суперниці, й отримав кулю в око.

Дорога до будинку була добре розчищена, і Тарас навіть не намагався приховати їхній приїзд. Він припаркувався біля позашляховика «вольво» і подивився на своїх колег.