— Ти ж пішла, і я… 

— Теж зібрався йти, так, Г’ю? І якби я простояла у черзі за гарячим хлібом ще п’ять хвилин, то вже тебе тут не застала б? — Вона зиркнула на стіл, потім — на ліжко, яке з ним ділила. — І ти навіть записки не залишив? Не черкнув, чорт забирай, навіть двох слів на прощання? Оце так мало все закінчитися? Ти збирався просто взяти і зникнути? А казав, що мене кохаєш! 

— Так і є… я справді тебе кохаю, Берні, дуже кохаю. Тебе не було… я запанікував… вибач. 

І він опустив на підлогу свій ранець. 

Її обличчя трохи розпогодилося. 

— Я не хотіла тебе будити — тільки й того. Знай совалася туди-сюди, як та дурепа, і курила, а ти ж іще повністю не одужав, сон тобі потрібен. То я й подумала: піду купити свіженького гарячого хліба, щоб ти мав чим поснідати, коли прокинешся. Не знаю, чи є на світі щось ліпше за свіжий хліб тільки-но з печі, хіба ж ні? Можна зараз випити кави, а потім кудись прогулятися, влаштувати собі чудовий пізній сніданок або, ще краще, ранній ланч. 

Стентон усміхнувся. Його з головою поглинуло відчуття величезної полегші. Вона й далі могла бути його. 

Властиво, вона й далі була його. 

А як же близько він підступив до того, щоб її втратити. Якби лише на дрібку швидше зібрався, якби вона лише на дрібку загаялася, купуючи той хліб, вони не побачилися б уже ніколи. 

— З’їмо по скибці зараз? Чи стрибнемо спочатку ще трохи у ліжко? — спитала з кокетливою усмішкою Бернадет. — За пів годинки він навіть охолонути не встигне. 

Стентона раптом охопило таке збудження, що йому мало не запаморочилося в голові. Вона й далі його кохала. Вона й далі хотіла з ним кохатися. 

— Я голосую за ліжко, — сказав він. 

Бернадет почала розстібати ґудзики. 

— Ото дурненький, — мовила вона, скидаючи свій легкий літній плащик, — думав, я пішла, а я тільки вискочила купити йому свіжого хліба. 

Можливо, вся штука була у слові «купити», яке прозвучало вже двічі. 

Невже це воно спонукало Стентона раптом згадати? 

Її гаманець так і лежав на столі. Всього якусь хвилину чи дві тому він мало не переплутав той гаманець зі своїм. 

Бернадет тим часом уже розстібала блузку, з-під якої визирала спідня сорочка. Корсета не вдягнула, і груди під тонким шовком бубнявіли вільно, нічого їх не стискало й не обмежувало. Стентонові нараз страшенно захотілося підійти і до них торкнутися. Поцілувати. Він же кохав її. І хотів. 

А проте на столі так і лежав гаманець. 

— За що ти купила хліб, Берні?