— Добре, — сказав Архілохос, привів до ладу свій одяг і підвівся. — Скульптуру можете поставити, мабуть, сюди.

— Як вам завгодно, — відказав Наделер, ставлячи дротяний скрутень біля самого ліжка, і нараз голосно зойкнув. — Маю ще й запалення сечового міхура.

— Моя наречена, — відрекомендував Архілохос, показуючи на горбок під ковдрою.

— Як вам не соромно! — Обурився власник салону, і з нього знову потекли струмочки води. — Ви як християнин...

— Вона справді моя наречена!

— Можете покластися на мене, я мовчатиму.

— Я попросив би вас... — почав був грек, випроваджуючи Наделера з кімнати, але в будуарі біля стільця, де лежали бюстгальтер, пояс для панчіх і трусики, власник салону раптом зупинився.

— Мені дуже зарадило б тепер викупатися, — і він, клацаючи зубами, показав на відчинені двері до ванної кімнати, де над басейном із зеленою водою здіймалася пара.

— Це неможливо.

— Ви як член Всесвітньої церкової ради...

— Прошу, — сказав Архілохос.

Наделер скинув одяг і поліз у воду.

— Не йдіть звідси, — попросив він, сидячи голяка у ванні, весь розм’яклий, спітнілий, благально дивлячись великими очима, що гарячково блищали. — Я можу тут знепритомніти.

Потім Арнольфові довелося його ще й розтирати.

Нараз власник салону злякався.

— А раптом повернеться господар дому, — застогнав він.

— Господар дому — я.

— Та ви ж самі казали...

— Вілла щойно передана офіційно мені.

Власника салону била лихоманка, він аж видзвонював зубами.