— «Будь вірний і чесний завжди», — затягли верескливими голосами Жан-Крістоф і Жан-Данієль.

Архілохос силувався позбутися втоми.

— Брате Бібі, — сказав він, — я хочу раз і назавжди порозумітися з тобою.

— Тихо, дітки, увага! — пробубонів Бібі. — Дядько Арнольф хоче встругнути нам промову!

— Я тебе не соромлюся, — почав Архілохос, — ти мій брат, і я знаю, що серце в тебе добре й лагідне, ти людина порядна, тільки зовсім не вмієш тримати себе в руках, тож я мушу суворо поставитися до тебе, як поставився б рідний батько. Я завжди вам допомагав, та що більше давав грошей, то гірше ставало тобі й твоїй родині, а тепер ти валяєшся п’яний у моєму підвалі.

— Звичайнісінька помилка, брате Арнольфе, я гадав, що це винний погрібець військового міністра. Їй-бо, звичайнісінька помилка.

— А це ще гірше, — сумно відказав Арнольф. — Не можна лазити в чужий погріб. Ти таки скінчиш своє життя у в’язниці, от побачиш. Негайно повертайся із своїми діточками додому, а завтра почнеш працювати в концерні Пті-Пейзана, у відділі акушерських щипців.

— Іти додому? В таку холоднечу?

— Я замовлю тобі таксі.

— Через тебе мої малята померзнуть, — обурився Бібі. — У нашому бараці такий протяг гуляє, що вони аж задубіють при тій температурі. Мінус двадцять за Цельсієм.

У сусідньому приміщенні щось загуркотіло. Звідти вискочили Маттіас і Себастьян, дванадцяти й дев’яти років, кинулися до дядька і всілися в нього на колінах і плечах, поряд із близнюками.

— Маттіасе й Себастьяне, киньте свої ножики, коли видряпалися на дядька, — звелів брат Бібі.

— Боже мій, кого ти ще сюди привів? — спитав Арнольф, ледве видний за чотирма хлопцями.

— Тільки нашу матусю й дядечка капітана, — пояснив Бібі, відкорковуючи пляшку горілки, — і ще Магду-Марію та її нового кавалера.

— Того англійця?

— Чого це англійця? — здивувався Бібі. — Той уже давно кудись ушився, у неї тепер китаєць.

Коли Архілохос повернувся врешті нагору, виявилося, що Наделер уже спить, але й уві сні його трусила лихоманка. Проте для виклику лікаря була вже надто пізня година. Архілохос до краю знемігся. А з підвалу й далі лунали галас і спів. Він не зважився вдруге пройти стежкою із комет та зірок до Хлоїної спальні й ліг на канапі поряд із стільцем, де лежали бюстгальтер, трусики й пояс для панчіх. Скинувши пальто від О’Ніл-Папперера, Архілохос укрився ним і миттю заснув.

Уранці, десь близько восьмої, його збудила покоївка в білому фартушку.