— Швиденько, мосьє, — сказала вона, — одягайте пальто та йдіть, у кімнаті поруч спить господар дому.

Покоївка відчинила двері, які він раніше не помітив, вони вели в широкий коридор.

— Дурниці, — відказав Архілохос, — господар цього дому — я. А той чоловік — власник художнього салону Наделер.

— О! — вигукнула дівчина і зробила кніксен.

— Як тебе звати? — спитав він.

— Софі.

— Скільки тобі років?

— Шістнадцять, мосьє.

— Ти вже давно тут служиш?

— Півроку.

— Тебе найняла місіс Уїмен?

— Ні, мадмуазель Хлоя.

«Мабуть, дівчина щось наплутала», — подумав Архілохос, та не насмілився її розпитувати.

— Мосьє, чи не бажаєте кави?

— А мадмуазель Хлоя вже підвелася?

— Вона спить до дев’ятої.

— Тоді ми поснідаємо вдвох.

— Mon dieu[54], мосьє, — похитала головою Софі. — О дев’ятій мадмуазель купається.

— А о пів на десяту?

— Їй роблять масаж.