– Як здрас-с-стє… приїхали!.. Такий вечір зіпсувати…

– Чому?! – здивувався Костя. – Чому ми маємо зустрічатися тільки на танцюльках і загалом деінде, а як побратися, то й не можемо?!

– Я ж тобі вже пояснювала після того, коли ти вперше побував у нас удома, що ні тато з мамою, ані інша наша рідня тебе не прийме.

– Та-а-ак… – молодий чоловік напружився, теж розгинаючись. – Це що ж виходить? Костя Нехай, таким чином, годиться лише для того, аби на танцюльки з ним бігати, а коли щось серйозне…

– А не треба нічого серйозного, – осмикнула його дівчина. – Ти порівняй краще, з якої сім’ї я і з якої ти сам. І все зрозумієш.

– А-а-а… що тут порівнювати?

– У мене тато, між іншим – відомий на весь Київ хірург, а мама – не менш відома гастроентеролог. Я теж учуся в медичному.

– Ну, а я, як ти знаєш, вже в Інституті кібернетики працюю. Тому з роботою у мене все гаразд.

– Та що ти таке кажеш! Та ця твоя кібернетика, між іншим, це така сама лайка, як і генетика.

– Як не знаєш, то краще не говори такого, – Костю образила подібна зневага до того, чому він присвячував майже всі душевні сили… за винятком тих, які витрачав на цю пухкеньку яскраву блондиночку. – За кібернетикою майбутнє, повір мені! А у мене до того ж дисертація вже наполовину написана. От уяви, стану я кандидатом фізико-математичних наук…

– Хвалько! – Сюзанка зневажливо пхинькнула. – Доки до твого захисту дійде, то кібернетику вашу рознесуть на камінчики, як «лисенківці» рознесли генетику. Кому твоя дисертація буде потрібна?

– А я тобі кажу, що кібернетика – це і польоти в космос, і вся теплофізика, і багато чого іншого. Можу лише повторити: ти просто не в курсі всіх моїх перспектив! Тож гріх нарікати на мою роботу, де мене дуже цінують. Повір уже мені, прошу…

– Костику, людям властиво перебільшувати, особливо якщо йдеться про власну значущість. Ти теж переді мною зараз хизуєшся, як павич у зоопарку.

– Можливо, – зітхнув молодий чоловік, – але ж це ти щодо роботи завелася, а не я! Та й справді, головне в тому, що я тебе кохаю. А вся ця робота… Моя кібернетика, твоя медицина – це діло десяте. Головне – це кохання, наше взаємне почуття, хіба ж не так?

– От у тім-то й річ, Костику мій хороший, що не про кохання наше йдеться, а про шлюб. А це різні речі.

– Та невже?.. – він подивився на Сюзанку з недовірою, нібито бачив її вперше в житті.

– Принаймні для мене різні. От тому і кажу: кохання коханням, але піти заміж за якогось там кібернетика… Вибач, але ж для мене як для дочки двох відомих лікарів – це просто верх несерйозності.

Молодий чоловік ошелешено мовчав, тому Сюзанка продовжила: