Саме тому, що розмовляти під рипіння й гудіння «тягништовхая» не дуже зручно, на найближчій зупинці вони не затрималися, а попрямували далі в глиб Старого Подолу. Проходячи повз поліклініку, де працював батько Сюзанки, парочка мимоволі прискорила крок, хоча це не мало жодного сенсу: сьогодні була неділя – вихідний день, отож побачити їх разом ніхто не міг. Костя спробував заговорити, проте уривчастим помахом гарненької випещеної ручки дівчина завадила його наміру.

Так вони й дійшли до кафетерію «Морозиво» на розі вулиць Жданова та Андріївської. На щастя, заклад і досі працював.

– Ну що ж, у ранніх втечах з танцмайданчиків теж є свої переваги. Вдаримо по морозиву? – з показною бадьорістю спитав юнак. Сюзанка кивнула, вони зайшли до кафетерію і невдовзі прилаштувалися за столиком у куточку з двома вазочками пломбіру.

Вже доївши першу прохолодну кульку з двох, дівчина випадково ковзнула поглядом по стінах… і тільки тут виявила, що вони сидять точнісінько під фрескою, що зображувала двох білих ведмедів – величезну матір-ведмедицю й ведмежа, які ласували морозивом… Ти диви, що коїться: чому сьогодні тема матері й дитини переслідує її настільки нав’язливо?! З іншого боку, не змінювати ж столик через якийсь там настінний малюнок!..

Однак умить вловивши спантеличений настрій подружки, юнак насмілився спитати:

– Послухай-но, Сюзанко… а коли нарешті ми вже підемо знайомитися з твоїми батьками?

Мало не подавившись ванільним пломбіром, вона мовила тихо:

– Але ж я тебе вже знайомила з ними…

– Ні-ні, я не те маю на увазі. Коли ми нарешті познайомимося з твоїми батьками, як наречений з нареченою?

– А ми що, вже наречений з нареченою?! – вона розгублено закліпала гарненькими, густо підфарбованими оченятами.

– Ну-у-у… А що, хіба ні?..

Від несподіванки дівчина мало не впала обличчям на свою вазочку з підталими рештками недоїденого морозива.

– Так ми ж скільки зустрічаємось, на танцюльки регулярно бігаємо, на побачення… се і те.

– Ну знаєш! – у голосі дівчини бриніла легка образа. – Якщо у вашій Мотовилівці чи в цьому… як його там називають, де ти народився?..

– Руликів.

– Так от, якщо у вашій Мотовилівці чи у вашому Руликові того, що хлопець і дівчина бігають на побачення й на танцюльки, достатньо, то у нас, у Києві, це-е-е… знаєш…

– Тоді давай по-іншому.

Й відкашлявшись і пригладивши волосся, Костя мовив:

– Сюзанко, давай одружимося!

Вона повільно розігнула спину, відсунула морозиво і промимрила: