Нік стояв перед стіною храму, що вигравала на сонці усіма барвами холодного рожевого і відчував її пульсацію. Немов той магніт він притягувався до неї і ось його тіло вже прихилилося, злилось, майже розчинилось у стіні… і тої ж миті на ній спалахнули вогняні букви, що склалися в слова.

Нік звів очі до неба, здавалося, воно розкололося і зверху посипались іскри немов з-під копит небесного скакуна, повітря заколивалось, атмосфера загусла. Минали секунди, хвилини, години. Нічого не змінювалося. Нік втратив лік часу. Аж зрештою він почув голос зсередини:

«…Коли я був взятий на космічну станцію, що над часом і простором, то побачив, що майбутнє вже є і дуже дивувався з цього…

І бачив я 12 Ер, розсипаних в космосі, мов дорогоцінне намисто і відділених одна від одної стінами, немов кімнати одного будинку, але час рухався у них по-різному.

І глянув я праворуч — і побачив Еру Стрільця, і глянув ліворуч — і побачив Еру Лева. І панував у цих ерах мир та лад і люди жили там спокійно тисячі років.

Але ось озирнувся я і побачив Еру Водолія і спалах у ній, яскравіший за тисячі сонць. Такий спалах, такий яскравий, такий страшний, що половина з тих, хто жив у цій ері осліпла. Ті ж, що лишилися зрячими хотіли сховатися, бо злякалися сяйва. Але не знали куди подітися, бо все довкола палахкотіло і шматки з вогню і сірки пролітали близько від землі і їх видно було людським оком. І помчались по небу вершники із заходу на схід, сповіщаючи «Сталася катастрофа, описана в пророцтвах древніх: впала неприступна твердиня в обійсті Бога війни — на Червоному Марсі — уражена великим бомбардуванням астероїдів».

Й інші вершники мчали по землі з півночі на південь, і сповіщали іншу новину: «Скінчилась тисячолітня війна між Марсом і Тіаматом. І немає більше найстарішої планети Галактики — Фаетону, розлетілась вона на шматки, розбита невідомою марсіанською зброєю.

І шматки ці літають у відкритому космосі. А один з них, такий великий, такий міцний, наблизився близько до Землі і здійнялись на планеті гігантські хвилі і понеслись до берегів континентів. І понищили ті хвилі людей Ери Водолія.

І розгнівався Абсолют, бо впало його творіння — розум людський, розчавлений власними знаннями.

І горював Абсолют 9 космічних днів і були це дні темряви. А потім сказав він: «Створимо людину по своїй подобі, але доступ до знань їй перекриємо, аби не повторилося того, що сталося. Аби ж не скоїла вона чого лихого запрограмуємо її майбутнє Космічною ЕОМ станцією, яку збудуємо всередині уламку Фаетона, що наблизився найближче до Землі. І наречемо цю станцію Місяцем. А наглядачем її поставимо Триликого Намісника».