— Шкода.

— Вибачте не розчула, що ви сказали?

— Шкода бідолаху. Можеш дістати мені його книгу?

— Без проблем.

Арніка вмовкла і довго дивилась на горизонт. Пророчиця вклякла і теж дивилася в той бік. Арніка зрозуміла, що вона не відступиться від розмови, зітхнула і повернулась до неї.

— Ти хотіла про щось говорити.

— Так, Ваша святосте, якщо дозволите.

Арніка ледь хитнула головою.

— Хотіла говорити про прибульця, який днями з’явився в наших землях. Він примандрував сюди з сусідньої Ери Водолія.

Від цих слів Арніка здригнулась… хоча і готувалась до розмови саме на цю тему.

«Їй вже відомо, — пронеслось у Арніки в голові. — напевно моя опіка, що мала зробити його непомітним виявилася надто слабкою».

— Прибулець? — запитала вона якомога спокійніше. — Хто він?

— Він називає себе Нік. — Але його ім’я нічого не означає. Можливо це одне з сотні його імен.

— Для чого він тут? Що йому потрібно?

— Він тут транзитом, спинився, аби перепочити. Куди попрямує далі — ніхто не знає. Щось лихе відчувається в цьому подорожньому.

— Ти перебільшуєш. Мені видається просто мандрівник.

— Прості мандрівники з такої далі до нас не приходять.

— Можливо мені варто з ним зустрітися?

Пророчиця похитала головою.

— Боронь Боже, вам не личить. Та й не думаю, що він скаже Вам правду. Можливо він і невинний мандрівник, але що, коли затіяв лихе? Від нашої Ери не так далеко до Електронного Раю. Може саме туди він і прямує?