– Це неправда.

– Це вона. І поки ви не розібралися в тому, що не потрібно кохати всіх, з ким ви хочете переспати, я ніколи не зрозумію, чи ви кохаєте мене, чи просто хочете переспати. І я не спатиму з вами, поки ви самі не зрозумієте, що є що. Скоріш за все це не любов.

– Я просто…

– Якщо ви бажаєте переспати зі мною, – продовжила Наомі, – будьте чесним, з поваги до мене. Добре?

Міллер закашлявся. Він не хотів, навіть не був готовий. Його живіт стиснуло, горло заціпило, і він зайшовся глибоким вологим кашлем. І не міг зупинитись. Він сів, і аж сльози виступили від зусилля.

Голден лежав горілиць. Наомі сиділа на сусідньому ліжку, посміхаючись, наче тут не було чого підслуховувати. Капітанові монітори показали підвищене серцебиття та тиск. Міллеру доводилося лише сподіватися, що нещасний йолоп не мав зараз ерекції зі вставленим катетером.

– Агов, детективе, – сказала старпом, – як ся маєте?

– Бувало й гірше, – відповів той. І додав: – Ні, не бувало. Але я в порядку. Наскільки я був важким?

– Ви обидва були мертві, – відповіла Наомі. – Серйозно, ми воювали з системою сортування декілька разів. Експертна система наполягає на розміщенні вас у хоспісі і продовжує тримати під морфіном.

Вона вимовила це грайливо, але він їй вірив. Він спробував сісти. Тіло було важезним, але незрозуміло, від чого саме – від слабкості чи від прискорення судна. Голден мовчав, стиснувши щелепи. Міллер робив вигляд, що не помічає.

– Які перспективи?

– Вам обом щомісяця треба буде перевірятися на рак до кінця життя. У капітана імплантована щитовидка, бо стара серйозно підсмажилася. Нам довелося вкоротити вам майже півметра тонкого кишківника, який ніяк не хотів зупиняти кровотечу. Ви отримали чимало синців, і якщо захочете дітей, то бажано б мати для цього щось у банку сперми, тому що всі ваші солдатики тепер мають по дві голови.

Міллер посміхнувся. Його монітор тривожно блимнув, але потім заспокоївся.

– Ви говорите мов справжній медик.

– Аж ніяк. Я інженер. Але читаю роздруківки щодня, тож набралася слів. Хотіла б я, аби тут був Шед, – вперше сказала вона похмуро.

Шеда вже згадували вдруге. Тут якась історія, але Міллер дозволив їй затихнути.

– Волосся випаде? – запитав він.

– Можливо. Система вас по вуха накачала хімією, аби цього не сталося, але якщо фолікули померли – то вони померли.