– Так, це не те саме, – погодився Джим. – Воно минеться?

Не завжди, подумав Міллер. І сказав:

– Ні. Не мине, якщо в тебе є душа.

– Окей. Дякую.

– І ще дещо.

– Так?

– Я знаю, що це не моя справа, але я на твоєму місці не дозволив би їй себе відштовхнути. Тож ти не розумієш ні сексу, ні кохання, ні жінок. Просто хочу сказати, що ти народився з пуцлем в штанях. А ця дівчина? Наомі? Схоже, що вона варта, аби ти доклав трохи зусилль. Розумієш?

– Ага, – відповів Голден. – Ми можемо про це ніколи не говорити більше?

– Звісно.

Корабель хруснув, і вектор гравітації змінився на градус праворуч. Корекція курсу. Нічого цікавого. Міллер закрив очі і спробував примусити себе заснути. Його мізки були забиті мерцями, Жулі, коханням та сексом. Голден щось сказав про важливість війни, але важко було зібрати все до купи. Воно продовжувало змінюватися. Детектив зітхнув, переніс невдало вагу тіла, заблокувавши одну з дренажних трубок, і пересунувся назад, аби зупинити сигнал тривоги.

Коли манжета вимірювача тиску запрацювала знову, виявилось, що це Жулі його тримає, нахилившись так близько, що торкалась губами вух. Очі були відкриті, його розум отримував два зображення – і уявної дівчини, і моніторів, які б вона затуляла, якби справді була тут.

Я теж тебе кохаю, мовила вона, і я турбуватимусь про тебе.

Він посміхнувся, спостерігаючи, як змінюються показники його серцебиття.

РОЗДІЛ 33: Голден

Поки Голден і Міллер вже більше п’яти днів вилежувались у лазареті, сонячна система навколо них кипіла. У новинах про вимирання Ероса від масивного екологічного колапсу вказували різні джерела напасті – це і скорочення постачання через бойові дії, і прихована атака Марса, і аварія у таємній белтерській лабораторії, що виробляла біологічну зброю. Аналітики з внутрішніх планет розповідали, що АЗП й терористи типу них нарешті показали, наскільки небезпечними вони можуть бути для безневинних цивільних. Пояс звинувачував Марс або технічну команду Ероса, або АЗП за те, що не зупинили це.