– Проблеми? – перепитав Голден.

– Ось! В мене вийшло. У нас є зв’язок, – доповів пілот і за мить додав: – Овва… там не сильно подихаєш.

– Ну хоч щось? – запитав капітан.

– Ні. Глибокий вакуум. Обидва їхні люки відкриті.

– Отже, люди, – розпочав настанову Голден, – поглядайте на рівень кисню. Рушили.

Міллер набрав у груди повітря. Зовнішній люк змінив колір індикатора з м’якого червоного на м’який зелений. Голден зсунув його вбік, і Амос стрибнув уперед, Джим тримався за ним. Міллер кивнув Наомі, мовляв, дами вперед.

Стикувальний тунель був підсиленим, підготовленим до відбиття ворожих лазерів чи уповільнення штирів. Щойно за Амосом закрився шлюз «Росінанта», як він приземлився на борт іншого судна. Міллерові закрутило в голові на хвилину, коли в кораблі перед ним враз стеля позірно перетворилася на підлогу.

– Ти в порядку? – запитала Наомі.

Джо кивнув, і Амос пробрався через люк в інший корабель. По одному зайшли й решта.

Судно було мертве. Промені світла з їхніх скафандрових ліхтарів ковзали по м’яким, майже обтічним вигинам переборок, оббитим амортизуючими матеріалами стінам, сірим шафам для скафандрів. Одну шафу було вигнуто зсередини, наче хтось чи щось пробивалось назовні. Амос пригальмував. За звичних обставин глибокий вакуум був достатньою гарантією, що на них ніхто не вистрибне. Але прямо зараз Міллер би прийняв лише однакові ставки на свою безпеку.

– Тут все вимкнено, – прокоментував Голден.

– В машинному може бути батарея, – висловився Амос.

– Тож дупа корабля у протилежний бік, – вирішив капітан.

– Схоже на те.

– Давайте будемо обережними, – попросив Голден.

– Я піду на місток, – запропонувала Наомі, – якщо там щось живиться від батарей, я могла б…

– Ні, ти не підеш, – заперечив капітан. – Ми не розділятимемо групу, допоки не знатимемо, що ми шукаємо. Залишаємось разом.