* * *

BA834024112 був непоказним астероїдом. Ледь тридцять метрів завдовжки, давно вже досліджений вздовж і впоперек, він не мав ані корисних мінералів, ані іншого застосунку. В реєстр його занесели, аби убезпечити кораблі від зіткнення. Жулі, відбуваючи шаттлом на Ерос, залишила йому багатство ціною в мільярди.

Зблизька корабель, що знищив «Скопулі» і викрав команду, скидався на акулу. Довгий, вузький, абсолютно чорний і майже невидимий неозброєним оком на фоні космосу. Покликана відбивати радари аеродинамічна форма надала йому абрисів, яких здебільшого не мали судна в космосі. Шкірою Голдена поповзли мурахи від самого лише вигляду корабля, але в красі йому не відмовиш.

– От курвар, – ледь чутно промовив Амос, коли команда зібралася в кокпіті «Росінанта», аби роздивитися знахідку.

– «Росі» його навіть не бачить, кеп, – повідомив Алекс. – Я на нього ладаром на всій потужності світив, і все, що побачив, – це ледь тепла крапка на фоні скелі.

– Те саме й Бекка бачила перед загибеллю «Кента», – додала Наомі.

– Вона ж на шаттлі відлетіла, тож я вважаю, що це потрібний борт, який хтось прив’язав до скелі, – додав Алекс, – хоча такий корабель не один.

Коли Голден пролітав над Алексом, то на хвильку торкнувся спинки крісла.

– Там, можливо, купа блюючих зомбі, – нарешті промовив капітан.

– Хочеш піти глянути? – запитав Міллер.

– Звісно! – відповів Голден.

Розділ 34. Міллер

Скафандр був ліпшим за той, яким користувався Міллер раніше. За всі роки на Церері він зробив лише декілька вилазок назовні, і обладнання «Стар Ґеліксу» було застарим вже тоді: товсті гофровані з’єднання, розділений прилад для дихання, рукавички, у яких руки ставали холоднішими на тридцять градусів від решти тіла. Костюми «Росінанта» були військової якості і сучасні, не громіздкіші за звичні обладунки для стримування заворушень, із вбудованою підтримкою життєдіяльності, яка теоретично могла зігрівати пальці навіть тоді, коли руку буде підстрелено. Міллер плавав, тримаючись одною рукою за кріплення в шлюзі, і стискав пальці, милуючись візерунками «акулячої шкіри» на суглобах.

Її було явно не досить.

– Добре, Алексе, – мовив Голден, – ми на місці. Хай «Росі» постукає для нас.

Глибока брязкітлива вібрація струсила їх. Наомі поклала руку на вигин шлюзу, аби втриматися. Амос, тримаючи в руках безреакційну штурмову гвинтівку, посунувся вперед у пошуках опори. Коли він випрямив шию, Міллер почув по радіо, як хрустять хребці. Тільки так і міг почути: вони ж бо були вже в вакуумі.

– Окей, капітане, – донісся голос Алекса, – є герметичність. Стандартний обхід систем безпеки не спрацював, тож дайте мені секунду аби…