– Що «Росі» сказав, коли ти завантажила йому інформацію? – запитав капітан.

– Ось, – відповіла старпом і щось натиснула на панелі. На екрані з’явилася довгий список даних у текстовому форматі, – купа ЕМ, спектри світла, витоки від пошкоджених…

Голден скрикнув. Наомі подивилася на нього.

– Який же я ідіот.

– Підтверджую. Уточни?

Голден торкнувся екрана і почав скролити вгору і вниз по файлу. Натиснув на довгий список цифр і літер і відкинувся назад з посмішкою:

– Осьде.

– Що там?

– Структура корпусів – це не єдина метрика для розпізнавання. Вона найточніша, але потребує найкоротших відстаней і, – він провів рукою навколо себе, вказуючи на «Росінанта», – її найпростіше підробити. Наступний за якістю метод – це сигнатура двигуна. Неможливо замаскувати твоє випромінювання і характеристики теплового сліду. І їх найпростіше відслідкувати здалеку.

Він повернув екран до свого крісла, викликав корабельну базу даних «свій/чужий», потім зробив посилання на інформацію з екрану Наомі.

– Ось що в цьому посланні, Наомі. Це продемонструє Марсу, хто знищив «Доннаджер», показавши сигнатури двигунів.

– То чому ж просто не сказати простим текстовим файлом, мовляв, так і так, нас вбили отакі-то, – скептично запитала старпом.

Голден рвучко нахилився вперед і затих з відкритим ротом. Потім закрив його, відкинувся назад і видихнув.

– Я не знаю.

Люк відчинився під звуки гідравліки; Наомі зиркнула повз Голдена на трап:

– Міллер іде.

Джим обернувся, аби побачити, як детектив повільно спускається з лазарету. Він виглядав, мов обскубана курка: шкіра була рожево-сірою, вкрита гусячими ціпками. Бавовняна піжама не надто пасувала до капелюха.

– Йой, там же ж ліфт є, – сказав Джим.

– Хотів би я знати про це раніше, – відповів детектив, дочвалав до містка і, важко дихаючи, запитав:

– Ми вже на місці?