Голден відкрив рота, але детектив ухопив пузир з кавою, залишений Амосом позаду консолі, і швиргонув йому в голову.

– Дай мені закінчити! І тепер ти знайшов якісь дані, які дозволяють вплутати Землю. Першою ж справою ти вирішив розбовкати про це Всесвіту, що, мовляв, Марс і Пояс втягнули Землю в це, хай найбільша війна стане ще більшою. Чи ти не бачиш тут певної схеми?

– Так, – погодилась Наомі.

– І як ти вважаєш, що ж сталося? – запитав Джо. – Бо ж так ці люди і працюють! Вони роблять так, аби про «Кентербері» вважали, що це Марс. Це не він. Вони роблять, аби про «Доннаджер» вважали, що це Пояс. І це не він. Тепер же схоже, що все це заварила Земля? Йдемо по схемі. Це, можливо, не вона. Ти ніколи, ніколи не розповсюджуєш такого типу звинувачення до того, як розумієш, що і до чого. Ти дивишся. Ти слухаєш. Ти, на бога, мовчиш. І лиш коли ти знаєш – тоді тільки ти викладаєш справу.

Детектив відкинувся в кріслі, геть зморений і мокрий як хлющ. На палубі було тихо.

– Ти закінчив? – запитав капітан.

Міллер, тяжко дихаючи, кивнув:

– Здається, я щось зачепив.

– Я нікого ні в чому не звинувачую, – заперечив Голден. – Я не викладаю справу. Я лише розповсюджую інформацію. Тепер це не секрет. Вони щось утнули на Еросі. Вони не бажали, аби їх відволікали. Якщо Марс із Поясом стріляють один в одного, то всі ті, у кого стане ресурсів допомогти, будуть зайняті ще десь.

– Ти щойно втягнув у це Землю.

– Можливо, – відповів Джим, – але вбивці використали кораблі, які бодай частково були побудовані на земних орбітальних верфях. Можливо, хтось візьметься це розкручувати. І в цьому полягає моя точка зору. Якщо всі знають все, тоді немає секретів.

– Ну, типу, – сказав Міллер, але Голден не звернув на нього уваги.

Зрештою, хтось зрозуміє всю картину. Їхні справи, якщо вони хочуть їх довести до кінця, потребують секретності, тож демонстрація усіх секретів найбільше їм шкодить. Лише цим шляхом їх можна зупинити назавжди.

Міллер зітхнув, зняв капелюха і почухав скальп:

– Мені захотілося викинути його через шлюз.