* * *

Голден не відразу упізнав бар, але після того як замовив скотч у професійно-привітного офіціанта, зрозумів, що це те саме місце, де він сто років тому спостерігав, як Наомі співає белтерський панк. Вона підійшла і всілась напроти нього в кабінку, щойно Джиму принесли випити. Офіціант запитально глянув на жінку.

– Пф-ф, ні, – відмахнулася вона, – мені вже на сьогодні досить. Просто воду, дякую.

Коли офіціант зник, Голден мовив:

– Як твоє… що це взагалі таке, голго? І що воно робить?

– Це така гра, – відповіла Наґата, узяла з рук офіціанта склянку з водою і залпом випила половину, – це гібрид дартсу і футболу. Ніколи не бачила його раніше, але в мене непогано виходить. Ми виграли.

– Ну супер, – відповів капітан, – дякую, що приділила час. Я знаю, що вже пізно, але цей Міллер трохи мене роздратував.

– Він хотів, аби ти його пробачив, я думаю.

– Тому що я «праведник», – саркастично посміхнувся Джим.

– Так і є, – без гумору відповіла Наомі, – тобто це складний термін, але ти найближчий до цього з усіх, кого я знала.

– Я все завалюю, – видав Голден. – Всі, хто нам намагається допомогти або кому ми намагаємось допомогти, епічно помирають. Вся ця грана війна. І капітан Макдовел, і Бекка, і Аде. І Шед, – він мав зупинитися, бо щось підкотило до горла.

Наомі кивнула, простягнула руку через стіл і узяла його долоню.

– Мені потрібна перемога, Наомі, – продовжив капітан, – я хочу зробити хоч щось. Доля, Карма, Бог – що завгодно, що кинуло мене в цей заміс, і я хочу розуміти, що хоч щось зробив.

Наомі посміхнулась йому і стиснула його руку.

– А ти симпатичний, коли розмовляєш про шляхетність, проте тобі варт частіше направляти погляд вдалечінь.

– Ти кепкуєш з мене.

– Ага, – сказала жінка, – кепкую. Хочеш, підемо зі мною домів?

– Я… – почав було Голден, потім зупинився і витріщився на неї, очікуючи ще одного жарту.