Наомі продовжувала посміхатись йому, в її погляді не було нічого, крім теплоти і краплинки пустощів. Поки він витріщався, завиток волосся впав їй на око і вона відштовхнула його, не відводячи погляду.

– Чекай, що? Я вважав, що ти…

– Я казала, що не кажи, що кохаєш мене, аби тільки затягнути в ліжко, – пояснила Наомі, – але я також сказала, що за останні чотири роки пішла б з тобою в кубрик у будь-який час, коли б ти запропонував. Я не те щоб фліртувала, але типу втомилася чекати.

Голден відкинувся у кабінці назад, згадуючи, як дихати. Посмішка жінки змінилася на чистісінькі пустощі, та ще й одна брова піднялася.

– Ти в порядку, морячок? – запитала вона.

Коли він зміг говорити, то сказав:

– Я думав, ти мене уникаєш. То це так ти даєш мені перемогти?

– Не ображайся, – відповіла Наґата, сподіваючись, що в голосі не буде ані нотки злості, – але я тижнями чекала, аби ти набрався сміливості, та й корабель вже готовий. Це означає, що ти знову втягнеш нас в якусь дурню, і цього разу нам вже так не пощастить.

– Ну…

– Якщо так і станеться, а ми не спробуємо, я буду дуже розчарована.

– Наомі, я…

– Усе, Джим, – сказала вона, притягнувши його за руку до себе. Нахилилась над столом настільки, що вони майже торкнулись обличчями, – просто скажи – так чи ні.

– Так.

РОЗДІЛ 44. Міллер

Міллер сидів сам-один, втупившись у широке оглядове вікно, але нічого не бачив. Грибне віскі на низькому чорному столику залишалось на тому самому рівні, що й тоді, коли він його замовив. Це насправді була не випивка. Це був дозвіл присісти. В таких місцях завжди буває чимало волоцюг, навіть на Церері. Чоловіки і жінки, у яких закінчилася удача. Нема куди йти. Нема в кого просити про послугу. Нема зв’язку зі всесвітньою мережею людяності. Він завжди почував щось типу симпатії до своїх духовних родичів.

Тепер він був щирою частиною цього від’єднаного племені.