Необхідність друкувати це все стримувала емоційні сплески. Аби не накинутись на Фреда за те, що сумнівається в його вірності, Джим просто надрукував «ДАЙ МЕНІ ПОДУМАТИ» і розірвав зв’язок.

Оптична система слідкування за Еросом попередила, що астероїд знову підвищив швидкість. Велетень, що вмостився в нього на грудях, поважчав на пару кіл, після того як Алекс додав газу, тримаючись цілі. Блимаючий індикатор попередив капітана, що через час, проведений при такому перевантаженні, він може втратити не менше 12% екіпажу через втрату свідомості. Це продовжуватиметься і досягне 100%. Він намагався пригадати максимальне теоретичне прискорення судна. Алекс витиснув 12 g, коли полишав «Доннаджер». Справжнє обмеження – це звичні цифри, якими можна вихвалятися, але яких ти ніколи насправді не досягнеш. Чи 15 g? Чи 20?

Міллер взагалі не відчував прискорення. Як швидко можна летіти, якщо ти навіть не відчуваєш цього?

Майже не розуміючи, що буде робити, Голден активував головний вимикач двигунів. За мить він був у вільному падінні і його розривало кашлем: легені і внутрішні органи намагалися повернутися на свої звичні місця в тілі. Коли Джим відновився настільки, що зміг зробити перший глибокий подих, на зв’язок вийшов Алекс:

– Кепе, це ти вимкнув двигуни?

– Так, це я. Ми закінчили. Ерос віддаляється, і ми з цим нічого зробити не можемо. Ми б лише продовжили безрезультатний процес і ризикували життям когось з екіпажу.

Наомі розвернулася в кріслі обличчям до нього і сумно посміхнулася. Від прискорення в неї з’явилися синці під очима:

– Ми зробили все, що могли, – сказала вона.

Голден виштовхнув себе з крісла з такою силою, що збив долоні об стелю, потім сильно штовхнувся назад знову, пристав до переборки і вхопився за тримач вогнегасника. Наґата здивовано спостерігала за ним, комічно відкривши рота. Він знав, що, можливо виглядає безглуздо, як роздратоване хлоп’я, заскочене гнівом, але зупинитися не міг. Покинув триматися за вогнегасник і відплив на середину палуби. Не помітив, що молотив вільним кулаком по переборці. Тепер згадав, бо рука боліла.

– Дідько, – вилаявся капітан нарешті. – Чортів проклятий дідько.

– Ми… – почала було Наомі, та Джим перебив:

– Ми зробили, що могли? Та кому це треба? – зір капітана затьмарився червоним туманом, і не тільки через хімію. – Я теж зробив, що міг, допомагаючи «Кентербері». Я вважав, що роблю правильно, коли дозволив нас підняти на борт «Доннаджера». То мої добрі наміри не варті і купи лайна?