Її обличчя змінило вираз. Повіки майже стулились, і вона дивилася на нього крізь вузькі щілини. Губи стиснуті так, що майже побіліли. Вони хотіли, аби я тебе вбив, думав капітан, вони хотіли, аби я вбив мою команду на той випадок, якщо Ерос не досягне 15 g, та я це зробити не зміг. Провина, гнів, журба накладалися одне на одне, обертаючись на щось нове і незнайоме. Назви у цього почуття ще не було.

– Ти остання людина, від якого я очікувала скарг на долю, – здавленим голосом сказала жінка. – Де ж наш капітан, який завжди цікавиться, «що ми можемо зробити, аби стало краще»?

Джим безпомічно махнув рукою:

– Вкажи, яку кнопку натиснути, аби нікого не вбило на Землі, і я її натисну.

Якщо це не вб’є тебе.

Наомі відстебнулась і попливла до трапу.

– Схожу вниз, подивлюсь, як там Амос, – сказала вона, відкривши люк. Потім додала після паузи: – Я твій оперативний офіцер, Голдене. Моніторити зв’язок – це частина моїх обов’язків. Я знаю, чого хотів Фред.

Голден кліпнув, і Наомі виштовхала себе геть. Люк за нею закрився зі звичним звуком, але відчувався, наче вона ним гримнула.

Голден викликав кокпіт і сказав Алексу відпочити й випити кави. Пілот зупинився на півдорозі, так, немовби мав щось сказати, але Джим просто відмахнувся від нього. Марсіанин знизав плечима і пішов.

Водянисте відчуття всередині розквітло на повну силу аж до того, що в паніці затряслися кінцівки.

Якась розпутна, мстива, самобичувальна частина його уяви раз по раз прокручувала перед очима зіткнення Ероса з Землею. Він з ревінням падатиме з неба, втілюючи уявлення про апокаліпсис кожної з релігій, нестиме вогонь, землетрус і дощ з нечистот. Але щоразу коли відбувався вибух, це вибухав «Кентербері». Шокуюче-раптове біле світло, а потім нічого, крім грюкоту шматків льоду по прові, мов град по даху.

Марс ще протягне. Анклави Поясу протягнуть навіть довше. Вони мають таку культуру, виживати на смітті, балансувати на межі ресурсів. Але рано чи пізно без Землі всі помруть. Людство вже давно вийшло за межі гравітаційного колодязя. Досить давно для того, аби розвинути технології, які дозволили б обрізати пуповину, але воно ніколи не намагалося так вчинити. Стагнація. Людство у своєму бажанні заповнити собою усі щілини, де можна зачепитися, загнало себе в застій. Їх задовольняло ширяти в кораблях, побудованих півстоліття тому, чи використовувати ще старіші технології.

Земля була настільки сконцентрована на власних проблемах, ігноруючи своїх дітлахів, котрі залетіли так далеко, у всьому, крім потреби в їхній праці. Марс спрямував зусилля своїх мешканців на перетворення планети, прагнучи змінити її червоне обличчя на зелене. Намагання створити нову Землю розірвали стосунки зі старою. А Пояс став брудним закутком Сонячної системи. Всі були настільки зайняті виживанням, що не могли витрачати час на створення чогось нового.