До того ж, людсто так давно не мало зовнішніх загроз, що навіть найрозумніші не злякалися. Дрезден артикулював її сам: те, що створило протомолекулу і вистрілило нею в бік Землі, вже було богоподібним тоді, коли предки наші вважали фотосинтез і джгутики вершиною здобутків. Але він просто узяв і запустив їхній стародавній двигун деструкції, тому що коли ви дійшли до цього, то все одно залишались просто допитливими мавпами. Вони мають ткнути палицею у все, що знайдуть, просто аби подивитися, що станеться.
Червоний туман у голденовому полі зору набув дивного блимаючого ефекту. Секунда пішла на те, аби зрозуміти, що червоним знаком на панелі було миготіння, котре давало йому знати про виклик з «Раві». Він вдарив ногою найближче крісло, підплив до свого посту і відкрив зв’язок.
– Тут «Росінант». «Раві», вам мікрофон.
– Голдене, чому ми зупинилися?
– Тому що ми все одно б не встигли, а ризик пошкоджень серед екіпажу був завеликий, – відповів капітан. Це звучало слабувато навіть для нього самого. Малодушно. Схоже, що Макбрайд не помітила.
– Прийнято. Мені потрібен новий наказ. Дам вам знати, якщо щось зміниться.
Голден вимкнув зв’язок і незрячим поглядом вперіщився в консоль. Система візуального відслідковування робила все, що могла, аби утримувати Ерос у полі зору. «Росі» був добрим кораблем. Найпередовішим. І після того як Алекс позначив астероїд як загрозу, комп’ютер робив все, що в його силах, аби продовжувати стежити. Проте Ерос був швидким, з низьким альбедо об’єктом, який не відбивав радар. Він міг рухатися непередбачувано і на великій швидкості. Його втрата з поля зору була лише питанням часу, особливо якщо він сам бажав загубитися.
Біля інформації щодо відслідковування на його консолі відкрилося маленьке вікно, де повідомлялося, що «Раві» увімкнув транспондер. Це було загальноприйнятою практикою навіть для військових кораблів – вмикати транспондер, коли відсутня загроза або потреба бути малопомітним. Радіооператор на маленькому корветі ООН зробив це просто за звичкою.
І тепер «Росі» позначив його зеленою крапкою з іменем як відому загрозу та вивів на дисплей загроз. Голден сліпо вирячився на екран. Він відчув, як його очі розширяються.
– Дідько, – скзав він і увімкнув голосний зв’язок, – Наомі. Ти потрібна на містку.