Міллер примовк на хвильку, а потім заговорив знову:

– Слухай, Голдене, я думаю, що трохи розібрався в тому, що тут відбувається. Ця річ була призначена для зараження одноклітинних організмів. Найпростіших форм життя, так?

Голден знизав плечима, але згадав, що відео немає і сказав це словами:

– Нехай.

– Цього не сталося, але це лайно кмітливе. Може пристосовуватись. Воно потрапило у людину-носія, складний багатоклітинний організм. Аеробний. З великим мозком. Зовсім не те, для чого воно було побудоване. І з того часу воно імпровізує. Той заміс на кораблі-невидимці? Це була перша спроба. Ми побачили, що воно зробило з Жулі у ванній кімнаті на Еросі. Воно вчилося з нами співпрацювати.

– До чого ти ведеш? – запитав Голден. Час у запасі був, ракетам ще більше доби летіти, але цілком прибрати з голосу нетерплячку він не міг.

– До того, що тепер Ерос став зовсім не тим, що планували дизайнери протомолекули. Їх первинний план засновувався на мільйонах років нашої еволюції. Але коли ти імпровізуєш, то маєш справу лише з тим, що під руками. Ти використовуєш те, що працює. Жулі зразок. Її мозок, її емоції повсюди у цій штуці. Вона розглядає політ до Землі як перегони, і вона турбується про виграш. Сміється з вас, тому що ви не можете її наздогнати.

Вона не атакує Землю. Вона летить домів. З того, що ми знаємо, вона взагалі не до Землі йде. Можливо, на Місяць. Вона там виросла. Протомолекула їде на її плечах, на її мозку. І таким чином вона сама заразила протомолекулу так само, як протомолекула заразила Жулі. Якщо я справді міг би розтлумачити їй, що відбувається, можливо, мені б вдалося з нею домовитись.

– Як ти це знаєш?

– Називай це передчуттям. Я вдатний у передчуттях.

Голден присвиснув, вся ситуація в його уяві перевернулася з ніг на голову.

– Але протомолекула все ще має підкорятися своїй програмі, – сказав він, – а ми гадки не маємо, в чому вона полягає.

– Я можу, чорт забирай, тебе запевнити, що про знищення людства в ній не йдеться. Штука, яка запустила в нас Феб два мільярди років тому, не знала ні про яке бісове людство. Що б воно не планувало, для роботи їй потрібна біомаса. І тепер вона в неї є.

Джим не міг втриматися й не пирхнути:

– І що? Вони виключають для нас будь-яку шкоду? Серйозно? Ти вважаєш, якщо ми цьому пояснимо, що не дозволимо опуститися на Землю, воно просто погодиться і піде собі кудись?

– Не воно, – сказав Міллер, – вона.

Наомі дивилася на Голдена і хитала головою. Вона теж не помітила у детектива жодних розладів.

– Я майже рік, дідько, витратив на цю справу, – розповідав Міллер, – я заліз в її життя, читав її пошту, зустрічався з її товаришами. Я знаю її. Вона настільки незалежна, наскільки людина може бути, і вона нас любить.