Протомолекула не знала англійської чи гінді і російської, чи будь-якої мови, що транслювала.

Все це з мізків мерців Ероса, закодовано в нейронах і граматичних програмах, які зжерла протомолекула. Зжерла, але не знищила. Вона зберегла інформацію, і мови, і складні когнітивні структури, вибудувавши себе над ними, мов асфальт лежав на дорогах, побудованих римлянами.

Мерці Ероса не були мертвими. Жульєта Андромеда Мао була жива.

Він посміхнувся так сильно, що аж щоки заболіли. Однією рукою в рукавиці він спробував встановити зв’язлок. Сигнал був дуже слабким. Не міг ніяк пробитися. Він скомандував аплінку на судні підняти потужність, встановити зв’язок.

Голденів голос пробився.

– Привіт, Міллере. Як справи? – слова звучали м’яко, примирливо. Працівник госпісу, ласкавий до помираючих. Розпечена іскра роздратування осяяла його свідомість, але він тримав рівну інтонацію.

– Голдене, – сказав він, – у нас проблеми.

РОЗДІЛ 53. Голден

– Взагалі-то ми типу придумали, як вирішити проблему, – відповів капітан.

– Я так не думаю. Перенаправляю тобі медичні дані з мого скафандра, – сказав детектив.

За декілька секунд чотири колонки цифр спливли у маленькому вікні Джимової консолі. Всі вони виглядали досить нормально, хоча, звісно, там були деталі, які коректно міг інтерпретувати медтех типу Шеда.

– Так, – коментував побачене капітан, – все чудово. Ти трошки опромінений, але крім цього...

Міллер перебив:

– Я страждаю від гіпоксії? Дані з його скафандра показували 87 міліметрів ртутного стовпчика, цілком комфортне значення над мінімумом.

– Ні, – відповів Джим.

– Щось, що може змусити людину галюцинувати або з’їхати з глузду?Алкоголь, опіати. Щось таке?

– Ні, такого не бачу, – Голденові почав уриватися терпець, – до чого це? Тобі щось ввижається?

– Звичні речі. Я хотів зразу зняти це питання, тому що знаю, що ти можеш сказати.