Та час мав певну гнучкість.

– Зачекай, дай нам тут де в чому розібратись, – звернувся капітан до детектива, а потім вимкнув звук.

– Наомі, ракети летять по прямій лінії до Ероса, і «Росі» вважає, що вони перехоплять його приблизно за двадцять сім годин плюс-мінус. Скільки часу ми виграємо, якщо перетворимо пряму лінію на криву? Наскільки ми повинні викривити траєкторію ракет, аби вони все-таки поцілили Ерос, поки він не дістався занадто близько?

Наомі схилила голову набік і підозріло глянула на нього крізь звужені повіки:

– До чого це ти ведеш?

– Можливо, даю Міллерові шанс попередити першу міжвидову війну.

– Ти довіряєш Міллерові? – сказала вона з раптовою злістю. – Ти ж вважав, що він нездоровий. Ти викинув його з корабля, вважаючи психопатом і вбивцею, а тепер хочеш дозволити йому говорити від імені людства з чужинською богоподібною штукою, яка хоче порізати нас на шматки?

Капітан вичавив посмішку. Якщо сказати розлюченій жінці, наскільки привабливою її робить гнів, вона дуже швидко перестане бути милою. І крім цього, їй потрібно донести сенс того, що відбувається. Так він зрозуміє власну правоту.

– Якось ти сказала, що Міллер був правий, навіть коли я вважав, що він помиляється.

– Я не робила таких безпідставних заяв, – Наґата вимовляла кожне слово окремо, наче розмовляла з розумово неповноцінною дитиною, – я казала, що він був правий, коли застрелив Дрездена. Це не робить стан Міллера стабільним. Він в процесі вчинення самогубства, Джиме. У нього фіксація на цій мертвій дівчині. Я навіть уявити собі не можу, що у нього відбувається в голові зараз.

– Погоджуюсь. Але наразі він там, має влучний, гострий погляд і чудово розбирається в речах. Він відслідкував нас до Ероса, засновуючись тільки на назві корабля, яку ми обрали. А це з біса вражає. Він навіть ніколи не зустрічав мене, але розколов так добре, що зрозумів, що мені сподобається назвати судно на честь коня Дон Кіхота.

Наомі засміялась:

– Серйозно? Так ось звідки це прийшло.

– Тож коли детектив каже, що знає Жулі, я йому вірю.

Наомі почала було щось говорити, але зупинилась.

– Ти вважаєш, вона обіграє ракети? – більш м’яко запитала Наґата.

– Він вважає, що така змога є. І також є змога умовити її не вбивати всіх нас. Я хочу дати йому такий шанс. Я йому винен.

– Навіть якщо це означатиме загибель Землі?

– Ні, – відповів капітан, – не настільки аж.

Наомі знову зупинилась. Її лють танула.