– Давай, – сказав Міллер, – давай-но, сучий ти сину. Будь тут.

Лазарет буяв густими паростями, по стінах повзли чорні спіралі з патьоками бронзи та сталі, оздоблюючи оглядові столи, підживлюючись від запасів наркотиків, стероїдів і антибіотиків, що розсипались із розбитих ящиків. Міллер відсунув гармидер однією рукою, у скафандрі волав сигнал тривоги. Повітря в костюмі почало тхнути кислим від того, що проходило через рециклер забагато разів. Його палець все ще тиснув на запобіжник мерця, сіпаючись, коли прострілювало від болю. Він стер грибницю, що повністю вкрила ще не розбитий ящик, знайшов засув.

Чотири циліндри медичних газів: два червоних, один зелений, один синій. Він глянув на печатку. Протомолекула до них ще не дійшла. Червоний для анестезії. Синій нітроген. Він ухопив зелений. Стерильний захист на ніпелі був в порядку. Він набрав повні легені кепського повітря. Ще декілька годин. Відклав термінал (один… два…), виламав герметик, (три…), увів ніпель в гніздо свого скафандра (чотири…) і повернув палець на термінал. Зупинився, відчуваючи холод кисневого балона в руці, поки скафандр переглядав строк його існування. Десять хвилин, година, чотири години. Медичний циліндр вирівняв тиск із балоном скафа і відімкнувся. Ще чотири години. Він виграв собі ще чотири години.

Це вже втретє, відколи поговорив з капітаном, він організовував аварійну дозаправку. Перша сталася на пожежній станції, друга в запасному підрозділі переробки відходів. Якщо повертатися до порту, там ще має бути трохи вцілілого кисню в коморах і пристикованих суднах. Якщо він повернеться на поверхню, то в кораблях АЗП кисню вдосталь.

Але часу для цього не було. Він не повітря шукав, він шукав Жулі. Дозволив собі потягнутися. Вузол в шиї і спині погрожував судомами. Рівень CO2 у скафандрі залишався на верхній позначці допустимого, попри те що в суміш додано нового кисню. Скафу потрібен техогляд і заміна фільтрів. Це почекає. Бомба у візку позад нього тримала язик за зубами.

Він має її знайти. Десь у лабіринті коридорів і кімнат, у мертвому місті Жульєтта Мао везла їх назад на Землю. Він відслідкував чотири теплі зони. Три були придатними для потужного ядерного самоспалення: плутанина проводів і чорних інопланетних патьоків була сплетена в чималі на вигляд органічні вузли. Четверта виявилась дешевим лабораторним реактором, що був на вірному шляху до саморозплавлення. Йому знадобилося п’ятнадцять хвилин на те, аби увімкнути аварійну зупинку, і, можливо, не варто було витрачати час. Але куди б він не йшов, Жулі там не бачив. Навіть уявна Жулі – і та зникла, наче їй не було місця тепер, коли реальна жінка виявилася живою. Він скучив за нею, дарма що Жулі була видінням.