– Якщо Міллерові не вдасться поговорити, він підірве бомбу. І цьому я йому довіряю, – спробував підштовхнути генерала Голден. – Давайте-но, Фреде. Ви знаєте, як ці ракети влаштовані, не гірше за мене. Навіть краще. У них паливних пелет досить, аби обігнути Сонячну систему двічі. Ми нічого не втратимо, надавши детективу трохи більше часу.

Фред втретє похитав головою. Його обличчя зробилося жорстким. Він не пристане. Але перед тим як він промовив «ні», Джим скзав:

– Пам’ятаєте той бокс із протомолекулою і всіма лабораторними записами? Бажаєте дізнатися мою ціну за нього?

– Ти, – Джонсон повільно вичавив з себе, – ти геть з’їхав з твого чортового глузду.

– Бажаєте придбати чи як? – запитав капітан. – Хочете отримати чарівний квиток за стіл переговорів? Тепер ви знаєте мою ціну. Дайте Міллерові шанс – і зразки ваші.

***

– Мені цікаво, як ти його вмовив, – сказав Міллер, – бо я подумав, що мені вже кінець.

– Неважливо, – відповів Голден, – ми дали тобі час. Знайди дівчину і врятуй людство. Ми чекатимемо на добрі новини.

І зітремо тебе на порох, якщо їх не отримаємо – залишилось невимовленим. Та й у цьому не було потреби.

– Я міркував про те, куди її направити, якщо вдасться домовитись, – сказав детектив голосом людини, яка втратила надію попри наявність лотерейного квитка в руках, – тобто її же треба буде десь припаркувати.

Якщо ми житимемо. Якщо зможу її врятувати. Якщо дива бувають.

Голден знизав плечима, вважаючи, що ніхто не побачить.

– Віддай їй Венеру. Це гидке місце.

РОЗДІЛ 54. Міллер

– Я не і я не, – бубонів Ерос. Жульєта Мао розмовляє уві сні. – Я не і я не і я не і я не і я не…